Наприкінці 60х років Олександр познайомився
з молодими запорізькими літераторами, членами обласного літературного об’єднання.
Це цвіт Запоріжжя поетичного: Олександр Стешенко, Микола Лиходід, Василь
Діденко, Анатолій Рекубрацький, Олександр Шостак.
Далі доля розлучила Олександра із
Запоріжжям, адже батько отримав нове призначення —кореспондента Всесоюзного
радіо по Далекому Сходу. У Владивостоці юнак почав співпрацювати з місцевим радіо й вступив
на філфак Далекосхідного державного університету. Згодом перевівся на заочну
форму, бо вже працював на радіо штатним кореспондентом, зокрема в радіожурналі
для моряків і рибаків «Тихий океан».
Потім була служба в армії на
Сахаліні та Курильських островах у полку радіорозвідки ГРУ. Тоді й почав
вивчати японську мову. У розмові з журналісткою Світланою Третяк зазначив: «Аби
добре знати японську мову, потрібно
вчитися все життя, бо мова це не тільки слова, а й традиції, релігія, поезія».
У 1973 році повернувся до
Запоріжжя й пішов працювати на радіо. Вірші почав писати з чотирнадцяти років,
але був тоді, як і багато хто в Запоріжжі, абсолютно російськомовним.
Зрештою журналістику полишив і пішов у професію
побутового фотографа. Спочатку підробляв у газетах, потім перейшов на власний
хліб. А в кінці 80х років взагалі пішов працювати заступником директора Центру
науковотехнічної творчості молоді. Тоді вперше перетнувся з технічною творчістю запорізьких інженерів і науковців та займався
втіленням їхніх ідей та проектів на виробництві. У 90ті роки Олександр
Олексійович відкрив свою власну фірму, яка займалася науководослідними
розробками та інноваціями.
Творчий дебют відбувся у 2011 році, коли в
журналі «Хортиця» (№ 1) була опублікована добірка віршів. Першу свою книгу —
збірку віршів «Хора» — випустив навесні 2015 року. Потім були збірки «Буття і
порожнеча» (2016), «Категорія sacrum» (2017), «Про природу» (2018), «Прозора
межа мови» (2019).
З 2016 року Олександр
Олексійович - член Національної спілки письменників України, голова Запорізької організації НСПУ (2017—2020).
2019 року став лауреатом міжнародної літературної премії імені Григорія
Сковороди «Сад божественних пісень» за глибоке філософське осмислення нашої
реальності й переклади давньогрецького поета-філософа Парменіда в книзі «Буття
і порожнеча».
Помер 23 лютого 2020 року в Запоріжжі
