Соцмісто Запоріжжя – яскравий архітектурний ансамбль міжвоєнного модернізму. Стилю, до якого наразі прикута увага світової спільноти архітекторів, митців, соціологів, дизайнерів, культурологів і, взагалі, всіх людей, які люблять «розумну», модну і дуже емоційну архітектуру. Світова увага прикута і до запорізького соцміста – пам’ятника ранядснькому конструктивізму. Найпрогресивнішому стилю, який шов крок-в-крок зі світовим розвитком просторовою думки, а іноді її випереджав. Натомість конструктивізм за радянських часів став маргінальним і забороненим. Влада робила максимум, аби потужна інтелектуальна архітектура, яка мала соціальну функцію, була стерта. З середини 1930-х років на зміну конструктивізму приходить так званий сталінський ампір, який мав унаочнити велич і непохитність радянської імперії. Соцмісто Запоріжжя – унікальний експериментальний район, в якому поєдналися два протилежних стилі – модернізм і класика. Дві глобальні філософські концепції, два світогляди. Досліджувати цей симбіоз – надзвичайно цікаво, і надзвичайно важливо, аби зрозуміти нашу культурну і соціальну історію, аби зрозуміти, хто ми такі.
ІСТОРИЧНА ЕНЕРГЕТИКА ТЕРИТОРІЇ ВЕЛИКИЙ ЛУГ
Загалом, регіон, де розташований «Великий Луг», — високоенергетична земля. У VІ-ІV стст. до н.е. на цій території жили іраномовні скіфи, містився центр їхньої держави Велика Скіфія - Кам’янське городище.
Тут вони ховали своїх царів (Гайманова, Нечаєва могили). «Батько історії» Геродот, як його назвав перший оратор Риму Цицерон, пише про скіфське місто Агатобул, яке було на місці сучасного села у межах парку, - Скельки. Про величезні могили скіфських царів у Пониззі Дніпра згадує візантійський імператор Костянтин Багрянородний. Десь у цих місцях була знаменита скіфська Герра.
Яскраву сторінку в історії Степового Придніпров’я вписано лицарями Середньовіччя - запорожцями. У ХV- ХVІІІ стст. тут були Січі Низового війська Запорізького. Відомий французький інженер Гійом Левассер де Боплан, який набудував багато кам’яних замків в Україні й служив, бував у запорожців на Січі, у своєму «Описі України» (1650) розказує про Велику луку з дубовим лісом...
Створення козацьких зимівників започаткувало постійне заселення цієї території українцями зі своїм специфічним побутом, архітектурою, системою господарювання тощо. Теперішні села території НПП «Великий Луг» - Балки, Маячка, Скельки й затоплене Басанька, були козацькими зимівниками. У селі Маячка збереглися козацькі поховання з кам’яними (мальтійськими) хрестами.
Відносно незайманою на сьогодні залишилася біота плавнів на півдні острова Хортиця, що розташований трохи північніше НПП «Великий Луг». Це - те, що маємо ще на сьогодні на Хортиці від історичного Великого Лугу.
Красуються ще в цій місцині на Хортиці древні та преславні озера Прогной і Домаха. Саме на Домасі був козацький зимівник, де запорожці займалися також (не воювати ж бо весь час!) риболовством, бджільництвом, полюванням та іншими промислами.
Поряд з о. Хортиця - острів Мала Хортиця, або о. Байди (друга назва - Канцерівський),звідки й почалася власне Січ («городок»), збудована першим українським гетьманом Дмитром Вишневецьким (Байдою).
Утім, найдавнішою з відомих Січей Великого Лугу була Томаківська Січ, яка розташовувалася на о. Томаківка й проіснувала до 1593 р. Поблизу сьогоднішнього міста Марганець ще збереглися залишки її укріплень. Наступного року в гирлі р. Базавлук засновано Базавлуцьку Січ. Ще пізніше, з 1636 по 1652 роки, біля Микитинської переправи через Дніпро існувала Микитинська Січ. Тепер це вже територія м. Нікополь.
1652 року запорожці перебралися на Чортомлик (територія сучасного села Капулівка) й заснували Чортомлицьку (Стару) Січ. Із нею найбільш пов’язане звитяжне життя легендарного кошового отамана Івана Сірка. 1709 року у зв’язку з подіями Полтавської битви й через зраду полковника Гната Галана, що провів на Чортомлицьку Січ таємним ходом царські війська, які зруйнували її дощенту.
Гай-гай... Скільки тих зрад було в нашій історії... Також дивно - як на Чортомлицькій, так і пізніше на Новій Січі «славні» запорожці, що не боялися смерті, без бою (Калнишевському однаково прийшлося потім чверть віку гнити на Соловках, а Глобі — у Тобольську...) здавали Січ. Задля самозбереження?
Заради наступних Олешківської та Задунайської Січей? Але то вже були Січі без рідних дніпровських порогів, «гомерівський регіт» яких можна було чути, приклавши вухо до землі, на десятки кілометрів.1734 року не без активних потуг тодішнього гетьмана України Данила Апостола запорожці перебралися на старі, раніш обжиті, місця та заснували на річці Підпільній уже Нову Січ (нині затоплена водами Каховського водосховища).
4-5 червня 1775 року 68 полків генерала Текелія (проти трьох тисяч козаків з двадцятьма! гарматами) за вказівкою імператриці Катерини ІІ зруйнували Запорізьку Січ.
Пізніше, наприкінці 20-х років ХІХ ст. (під час російсько-турецької війни 1828—1829 рр.), запорожці на чолі зі своїм кошовим (останнім) Михайлом Федоровичем Головатим перебралися на берег Азовського моря (в окрузі нинішнього Маріуполя). Але то вже була не Січ, а підвладне царській Росії Азовське козацтво (така собі республіка).
Так поступово «розчинилась» історія славних Запорозьких Січей. Власне, трагічні події зруйнування Запорозької Січі стали початком нової колонізації й формування етнографічного складу населення Великого Лугу.
