24 жовтня Міжнародний день шкільних бібліотек
(International School Library Day)
«Хто любить книгу, той ніколи не буде відчувати нестачу відданого друга, рятівника та порадника, веселого товариша, дійсного утішителя» (Барроу). 
Шкільна бібліотека – це як перший учитель, від якого залежить дуже багато. Якого читача ми виховаємо, таким він і буде в публічних бібліотеках, і в бібліотеках вузів. 
Читання дітей – одна з найважливіших перспектив духовності, інтелекту, культури нації. Для майбутнього кожної нації особливо важливо, як відбувається процес входження дітей у світ книжкової культури.
Ілюстрована історія з життя хлопчика Микитки, який живе в прифронтовому селі Луганської області.
Відеопрезентація до 150-річчя з Дня народження української співачки Соломії Крушельницької – «Вагнерівської примадонни» XX століття
Великий державотворець – Пилип Орлик
21 жовтня минає 350 років від дня народження Пилипа Орлика – політичного, державного і військового діяча, Гетьмана Війська Запорозького у вигнанні, поета і публіциста.
Презентація "Мандрівка в Країну Писемності" до Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек «В нас єдина мета - Україна свята, нездоланна ніким і ніколи».
До Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек «В нас єдина мета - Україна свята, нездоланна ніким і ніколи».
20 вересня 2022 - 31 жовтня 2022
Віртуальна інтерактивна виставка "Козаки та казки"
На виставці представлено як літературні, так і українські народні казки, герої яких – мужні козаки. Переглянувши виставку, можна прочитати або послухати казку онлайн, зібрати пазл і виконати цікаву вправу.
Приємного перегляду!
Відеоролик створений в рамках Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек «В нас єдина мета - Україна свята, нездоланна ніким і ніколи» керівником гуртка «Школа кобзарського мистецтва» Беженарь О.П.
До Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек «В нас єдина мета - Україна свята, нездоланна ніким і ніколи».
Сергій Бабак:
Експерт з освіти, науки та інновацій, економіст. У минулому викладач, вчений, топ-менеджер університету, керівник наукового центру Національної Академії наук, член Національного агентства щодо забезпечення якості вищої освіти.
Нині — куратор освітнього напрямку Українського інституту майбутнього, експерт з освіти і науки команди Зеленського. Консультує і створює рішення, як правильно трансформувати освіту відповідно до викликів найближчого майбутнього, доктор технічних наук. Опублікував понад 50 наукових робіт, серед них — 7 монографій та 2 підручники.
Пропоную поговорити про сучасну школу та про те, чого вона вчить, а чого ні з дещо незвичного ракурсу. Коли школа постала в тому вигляді, в якому ми її знаємо, та які завдання вона вирішувала? Отож, школи з’явилися приблизно 200 років тому під час промислової революції. У них швидко й стандартизовано навчали велику кількість людей конкретного набору знань, які б відповідали потребам того часу.
Раніше інформація цінувалася на вагу золота — її було важко отримати, а вчитель-носій був транслятором інформації для великої кількості дітлахів. З появою інтернету інформація стала доступною та практично безкоштовною.
Якщо зайти до школи та подивитися, як відбувається комунікація між вчителями та учнями, можна помітити, що школярі щось постійно гуглять. Який сенс навчати довго й нудно того, що кожен може відшукати у відкритому доступі за 30 секунд? Роль вчителя змінилася, тому ретранслювати знання в школі через педагогів немає сенсу.
Вчитель має навчати працювати з інформацією, розпізнавати хибну, фільтрувати її, обробляти та обирати найважливіше. Адже потік інформації з кожним роком зростає, і це має визначальне значення для нашої роботи із самою суттю освіти.
Роботи дійсно відберуть у людей мільйони робочих місць. Через 20 років це буде дуже відчутно для людства, але боятися немає сенсу. У деяких сферах роботи ніколи не замінять людину. Homo sapiens завжди будуть потрібні там, де треба продати емоції та враження. Так чи інак, людям доведеться вчитися жити і працювати поряд із роботами.
Штучний інтелект розвивається шаленими темпами. Діти в школі щодня мають з ним справу: будь-який запит у Google, скролінг у Facebook — він відстежує кожен крок у цифровому світі. Взаємодія відбувається нон-стоп. Зовсім скоро замість традиційних домашніх улюбленців котика чи собачки у людей «житиме» такий собі штучний інтелект, який допомагатиме та стане частиною нашого життя.
Інформація вже не є статичною. Раніше інформація «жила» здебільшого у формі файлів, які ми відправляли в папки та час від часу діставали звідти. Потім з’явилися веб-сторінки із гіперпосиланнями, які й сформували інтернет у тому вигляді, в якому ми його знаємо.
Третій етап еволюції інформації — потоки. Ще 10–15 років тому пересічна людина могла вдовольнитися новинами з газети, яка відставала на добу від поточного інформаційного простору. Зараз новини ми отримуємо в реальному часі, у потоці. Інформація із запізненням нас не влаштовує. Ці потоки скрізь: стрічки новин у соцмережах, наприклад.
Я впевнений, що підручники через 10 років будуть схожі на Вікіпедію. Немає сенсу видавати багатотисячні наклади навчальної літератури. Так, ці книги можуть відрізнятися за наповненням, але краще зробити один підручник, який постійно доповнюватиметься новими посиланнями, реальними життєвими кейсами. Певний, і наша країна врешті-решт прийде до ідеї універсальних підручників, які будуть постійно оновлюватися, як Вікіпедія.
Епохами люди передавали інформацію у форматі «з вуст у вуста». Після появи друкарського станка та друку людство черпало інформацію з книг. Зараз ми стаємо «екранними людьми» — черпаємо інформацію з екранів, а не з друкованих джерел. Екрани скрізь! Є статистика, що на кожну людину, яка живе на Землі, припадає по 2 екрани, а через десять років буде 20. Діти, які народилися після 2000 року, вже і не знають життя без екранів. Паралельно в школах часто виникають дискусії про заборону тих же смартфонів. Певний, забороняти дітям користуватися смартфонами в школі — злочин! Вчителям варто поступово перевчатися та застосовувати смартфони школярів на уроках, як це зараз роблять в експериментальних американських школах.
У недалекому майбутньому кожній школі не потрібно буде мати власну бібліотеку. А в Україні, на секундочку, понад 17 тисяч шкіл! Уявімо, наскільки все спроститься, якщо не потрібно мати 17 тисяч бібліотек, а просто мати доступ до бібліотеки. До того ж у багатьох школах світу вже немає штатних викладачів. Не потрібно «володіти» вчителем. Треба мати доступ до вчителя в певний момент. Вчитель може перебувати в будь-якому куточку світу.
Ще одна тенденція сучасної інформації — вона «запрограмована» на стрімке поширення. Децентралізація, фріланс, краудфандинг — усе це сприяє тому, що ми можемо навчатися, викладати й працювати, збирати команду з будь-якого куточка світу, з будь-якого гаджета. У зв’язку із цим треба навчати дітей ключової навички: групової роботи та співпраці.
Потік інформації шалений, це ми давно відчуваємо на собі. Раніше, щоб бути включеним у подію, треба було фізично бути присутнім у тому місці. Зараз ці потоки — тут і з нами, у нашій кишені разом зі смартфоном. Але ця інформація — фільтрована. Її фільтрує для нас держава та політичні сили у своїх інтересах, а також великі корпорації — щоб ми купували їхню продукцію. Гроші корпорації цікавлять набагато менше, аніж наша увага. Увага — нова валюта. Той же YouTube для нас з вами безкоштовний, але на нас із вами ця корпорація заробляє величезні кошти! Цей тренд змінюватиме освіту. Тому нам треба навчати дітей фільтрувати інформацію, відрізняти правду від брехні, адже понад 50 % інформації в інтернеті, за новітніми дослідженнями, — фейки! Школярів треба буде досконало навчити управляти власною увагою.
Ще одна архіважлива навичка — змішування. Письменність раніше — вміння читати й писати. Але в цифрову еру до цих вимог додалося вміння керувати комп’ютером. Змішування — нова письменність. Ми маємо навчитися шукати інформацію, вміти її відфільтрувати і знайти цінне, компілювати та синтезувати її правильно, щоб створити нові знання. Саме це буде найзатребуванішою навичкою за 10–15 років. Адже всі відкриття зараз відбуваються на міждисциплінарному науковому поребрику.
Особисто я не вірю в масові онлайн-курси, як і в те, що вони коли-небудь зможуть замінити офлайн-навчання. Ні, не зможуть! А от VR-реальність неодмінно впливатиме на освіту, адже не матиме значення, де ви перебуваєте. Важливий лише канал зв’язку та високоякісне обладнання. Але треба врахувати важливий нюанс: будучи у віртуальному просторі, ви втрачаєте анонімність — про вас усе відомо. Кожен крок фіксується та залишається в інфопросторі назавжди. Тож треба буде навчати дітей правильно працювати над тим, які «сліди» вони там залишають. Це про інформаційну гігієну.
Сенсори, big data і прозорість — три ключові моменти, яких треба навчати дітей за шкільною партою. Тенденція носити на собі купу сенсорів тільки посилюватиметься.
А тепер питання до вас: чи ми готуємо зараз в українських школах дітей до викликів майбутнього? Моя відповідь — ні. Як і 200 років тому, наші вчителі тренують у дітей запам’ятовування матеріалу, вимагають від них озвучення фактів і визначень. А ось мислити самостійно мало хто вчить юне покоління. І ще, на жаль, більшість наших шкіл вбиває потяг дітей до креативу та знищує мотивацію. Систему оцінювання у формі стандартизованих тестів я взагалі вважаю вселенським злом. Такі тести знищують школи та саму суть ефективного навчання.
Тож сучасна школа має готувати до реального життя, розвивати таланти і креативність. Адже діти приходять до школи дуже різними, зі своїми талантами і драйвовими мріями, а потім навчаються в певному стандартному темпі. Ніхто не може дозволити собі потрібний темп, і діти виходять зі школи більш «однаковими», ніж завітали сюди вперше. Але Україні не потрібні стандартизовані особистості — нам треба креативна молодь, навички якої слід розвивати правильно.
Наявна шкільна програма для розвитку цих навичок майбутнього має скоротитися.
