12 січня 2024 - 115 років від дня народження української художниці Марії Примаченко.
Марія Примаченко – людина, яка випередила час
Президент Володимир Зеленський посмертно нагородив Марію Примаченко відзнакою "Національна легенда України".
Україна віддала належне худржниці, за одне полотно якої купили 125 авто на фронт.
100 років із дня народження Сергія Параджанова
Про фільм "Тіні забутих предків"
"МОСКВА ХОТІЛА АБИ Я СКОМПОНУВАВ ВСЕ НА РОСІЙСЬКИЙ ЛАД. Я ВІДМОВИВСЯ. У ПІДСУМКУ КАРТИНУ ПОТРАКТУВАНО ЯК ВИРАЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ."
9.01.1924 – у Тбілісі в Грузії народився Сергій Параджанов, вірменин за національністю, кінорежисер, народний артист УРСР (1990, посмертно), лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1991, посмертно), один з визначних представників «українського поетичного кіно». Навчався на вокальному відділенні Тбіліської (1942-1945) та Московської (1945) консерваторій. Закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (1946-1951), після чого направлений на Київську студію художніх фільмів. Лекції в Москві слухав в українського режисера І. Савченка, а диплом одержав із рук О. Довженка, який і порадив йому їхати до Києва. З Україною пов'язана велика частина життя і творчости, де сформувався як режисер-постановник. Тут він створив свій шедевр «Тіні забутих предків», який після екранізації у 1964 приніс міжнародне визнання. Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 гран-прі) у 21 країні, режисеру надійшли вітання від Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед ним на коліна і поцілував руку. Натомість Державний Комітет Ради Міністрів УРСР з кінематографії відмовив авторам фільму в оплаті за першою категорією оскільки він не відображав радянської дійсности. Справжні ж мотиви незадоволення владоможців фільмом озвучив сам режисер: «Москва хотіла від мене аби я скомпонував все на російський лад. Та я відмовився, розуміючи, що це буде вульгаризацією. У підсумку Москва потрактувала картину як вираження українського націоналізму».
Влада проґавила цей фільм оскільки з винятковою пильністю слідкувала за українською творчою інтелігенцією і цілковито не сподівалась, що український національний шедевр сотворить вірменин за походженням. Проґавила, бо молодого нікому не відомого початківця без надмірних зусиль можна було знищити, але з всесвітньо відомим метром було куди складніше. У 1965-1968 разом з іншими відомими діячами української науки та культури протестував проти політичних арештів в Україні, вимагав проведення відкритих судових процесів, домагався свободи слова. Його фільм «Тіні забутих предків» тоді став символом непокори. Під час прем’єри (1965) В. Стус та І. Дзюба закликали глядачів висловити вставанням протест проти політичних арештів.
1973 заарештований (в часі арешту зникло 17 сценаріїв) і засуджений на 5 років за «гомосексуалізм». Кримінальна стаття обрана владою цільово – щоби зробити нестерпним перебування у в'язниці, проте кримінальний світ визнав його репутацію дисидента. Внаслідок тиску світової громадськості звільнений 1977, проте із забороною жити в Україні. Помер у Єревані, Вірменія від раку легені 1990.
Іван Дзюба: «…його вбивали довго, систематично і невідступно. Як? Найефективнішим способом. Коли мають справу з генієм, цей спосіб простий до іділізму: не давати йому працювати, не давати реалізувати себе. І не давали. Роками. Великий режисер світової слави, кожен кадр і кожну думку якого фахівці ловили на вагу золота, ходив без роботи, метався між кіностудіями країни, пропонуючи свої послуги, свої сценарії та режисерські задуми і лише зрідка добиваючись дозволу на постановку».
З листа С. Параджанова секретареві ЦК КПУ Ф. Овчаренку: «На біду чи на щастя я органічно зрісся з Україною, я закоханий в її культуру, я виростав з неї як митець і я не мислю своєї творчості поза нею. З нею пов'язані мої найбільші творчі задуми, моя найдорожча мрія поставити фільм за інтермеццо Михайла Коцюбинського. Я ні нащо не нарікаю і нічого не прошу, я просто хочу запитати невже Українська Радянська держава в другому півсторіччі свого існування не може надати можливість кінорежисерові який довів свій професійний рівень і творчий масштаб якого помітив і визнав увесь кінематографічний світ поставити фільми які б збагатили мистецтво українського народу».
Телеграма С. Параджанова: «Москва. Кремль. Косигіну. Оскільки я — єдиний безробітний кінорежисер у Радянському Союзі, наполегливо прошу відпустити мене в голому вигляді через радянсько-іранський кордон, може, стану родоначальником в іранському кіно. Параджанов».
Телеграма С. Параджанова: «Москва. Кремль. Політбюро. Для зйомок фільму Саятнова потрібна сиванська форель. В озері її не знайдено. Останні дві форелі на столі першого секретаря ЦК Кочиняна. Прошу дати розпорядження забрати її звідти для зйомок. Параджанов».
Коли до нього в Тбілісі приїхав український поет він вийшов на балкон і закричав: «Гей, кагебісти, до мене приїхав Іван Драч з Києва».
Закид С. Параджанова кінономенклатурнику з Москви: «Кіно ця держава робити не вміє. У вас найкраще виходить вводити танки у чужі столиці».
До сторічного ювілею видатного режисера, сценариста, художника.
Надія Зубченко
"Рабство починається з мовчання".
Сергій Параджанов.
Як же йому, вірменину, треба було любити Україну, щоб ТАК про неї розповісти і зачарувати її образом увесь світ! І як владі потрібно було її не любити, щоб, коли "Тіні забутих предків" з грандіозним тріумфом облетіли кінотеатри багатьох країн, зробити вигляд, що нічого не відбулось. І цькувати Параджанова до кінця його життя.
Його дітище й досі ніхто не обійшов. Легендарний фільм залишається номером один в списку 100 найкращих стрічок в історії українського кіно. За кількістю міжнародних нагород він увійшов до книги рекордів Гіннеса. "Скромні українські кінематографісти навіть не уявляють, що на їхній фільм в Парижі стоять у чергах усю ніч", -- захопливими відгуками західна преса вибухнула з перших днів показу.
Свою шану режисеру висловили зубри кінематографу -- Фелліні, Антоніоні, Куросава, Годар. Анджей Вайда, стоячи на колінах, поцілував його руку. Завдяки міжнародному визнанню такого масштабу, радянські чиновники не посміли навічно покласти український кіношедевр на полицю.
"Найстрашніше -- прогавити прекрасне!"
Він його відчув в душі нашого народу, самобутніх традиціях і обрядах, автентичних піснях, неймовірній природі Карпат... Це прекрасне разом з ним трепетно донесли світу надталановиті люди: М. Коцюбинський -- автор одноіменної повісті, М. Скорик -- композитор, Ю. Іллєнко -- оператор, І. Миколайчук і Л. Кадочникова в головних ролях та інші. А ще гуцули -- прості, нефахові люди, завдяки яким пронизлива поетична притча набула справжньої неповторності.
І залучення місцевих до зйомок, і виснажлива цілодобова робота, і доправлення літаком трембіт до студії звукозапису (мала бути чистота звуку!), і фарбування гір в необхідний для певного кадру колір -- все розквітло вражаючим результатом.
"Мене треба було вилучити, і це сталося".
Та такого кроку до самоідентифікації українців з окресленням власних цінностей постсталінський режим пробачити не міг. Ще й завдяки відчайдушній наполегливості Параджанова фільм вийшов у прокат без російського дубляжу. А сама його прем'єра 4 вересня 1965 року в Києві перетворилась на протест проти переслідування української інтелігенції.
Все сталось стрімко і несподівано. Іван Дзюба, який вийшов на сцену для привітання, звернувся до глядачів зі словами: "У нас велике свято. Але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді". Він називав імена арештованих, навіть коли увімкнули сирену. Василь Стус та В'ячеслав Чорновіл, підтримуючи його, закликали людей встати на знак протесту проти репресій. З близько 800 присутніх у залі піднялось 50-60 чоловік.
"Я вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в'язниці за український націоналізм".
Як не було важко, Параджанов вперто йшов своїм шляхом. Ручним режисером ставати не збирався. В 1966 році розпочав роботу над фільмом "Київські фрески", який цензура випустити не дозволила. Розуміючи, що покарання неминуче, виїхав до Вірменії, де зняв ще один свій шедевр -- "Колір граната".
Все ж без України жити не зміг -- в 1971 році повернувся. А вже в 1973-му без жодних докорів сумління в нього забрали 17 готових до зйомок сценаріїв і засудили до 5 років колонії суворого режиму за шістьма статтями. Не зломлений, але хворий, ув'язнення переносив непросто -- це були роки приниження і знущань. Рятувала творчість.
Лише завдяки потужному міжнародному тиску "людину, яка належить світу" в грудні 1977 року звільнили. Хоч право жити в Україні -- своїй "другій Батьківщині", він втратив. Працював у Тбілісі. В 1989 році розпочав роботу над автобіографічним фільмом "Сповідь". Завершити не встиг.
"Час великодушний і справедливий -- він очищає пам'ять, знімає наклепи й образи із засуджених, воскрешає забутих, судить неправедних."
Час і справді розставив все на свої місця. "Господар храму кіно" отримав і українські нагороди -- в 1990 році звання Народного артиста України, а в 1991-му Національну премію імені Тараса Шевченка. Посмертно.
"Хай живе Україна! Хай живе український націоналізм у тому сенсі, у якому розумію його я: не можна допустити, щоб настав час, коли не буде слова українського, чи не буде пісні української, чи не буде сонця українського і не буде соняшника українського". Сергій Параджанов.
Низький уклін Вам, Маестро.
Цікаво знати..
Фільтр. Національний проєкт з медіаграмотності спільно з Центр демократії та верховенства права за фінансової підтримки IMS (International Media Support) створив збірник «Про життя України», у якому розповідає чимало інеймовірних історій.
Він — про таланти української історії. Про багато випробувань, брехні та несправедливості, а також про нашого давнього ворога (совітів, радянщину, Росію тепер). Багато потрібно ще зусиль, аби повернути правдиву історію України, і цей збірник — лише один важливий крок у цьому напрямку.
7 освітніх трендів 2024 року
Поговоримо про тенденції в освіті, на які слід звернути увагу в новому році.
2023 рік був складним для української освіти. Проте він ще раз довів: для українських освітян немає нічого неможливого. Вони продовжували навчати дітей попри обстріли, блекаути та неймовірні психологічні й емоційні навантаження. Цей рік, як і попередній, пройшов під знаком змін і гнучкості: вчителі шукали нові рішення, пробували нові методи та прийоми, аби впоратися із головним завданням – із підтримкою української освіти на гідному рівні.
Що нам та освіті може принести новий 2024 рік? Поговоримо про найгучніші світові освітні тенденції, на які слід звернути увагу просто зараз.
Штучний інтелект
Тепер це не просто тренд. Це один із найголовніших трендів, який змінює світову та вітчизняну освіту просто тут і зараз. І про це насправді експерти говорили (а ми – писали у своїх оглядах) уже кілька років. Але минулоріч штучний інтелект нарешті став доступним для всіх охочих, зокрема і для освітян, які одразу почали експериментувати з ним.
Тепер ми чітко бачимо, що ШІ дійсно допомагає вигадати цікаві завдання до уроків, розробити додаткові матеріали (роздатки, презентації, таблиці тощо), створити тести для перевірки знань, зібрати найкорисніші матеріали за темою та й загалом неабияк спростити життя вчителя.
У 2024 році штучний інтелект продовжить завойовувати світ та активно розвиватися. Він буде присутній на кожному етапі заняття: від створення ідеального саме для конкретних учнів плану уроку до оцінювання навчальних результатів. Експерти прогнозують, що інструментів на основі AI-технологій, розроблених спеціально для освіти, зʼявлятиметься дедалі більше.
Такий інструмент, який допоможе впоратися із багатьма рутинними завданнями, є і в нас. Персональний помічник сучасного вчителя – потужний продукт на базі ШІ, розробленого спеціально для освітян України командою «На Урок». Просто спробуйте!
Наука про читання
Science of Reading (SoR), тобто наука про читання, стрімко набирає обертів в усьому світі. Вона покликана допомогти зрозуміти когнітивні процеси, необхідні для ефективного розвитку навичок читання. Також SoR зосереджується на особливостях формування навичок читання як для типових, так і для нетипових читачів.
Прихильники SoR наголошують на тому, що насправді читання є надзвичайно складною діяльність, яка залучає більшість розумових і нейронних здібностей. Без розвинених навичок читання неможливо ефективно навчатися, адже саме воно формує академічне та когнітивне зростання, впливає на мотивацію та емоції тощо.
Звісно, ви чули, що за результатами останнього дослідження PISA українські учні, на жаль, мають певні складнощі саме із читанням та розумінням текстів. Насправді проблема глобальна і зараз її намагаються розвʼязати провідні освітні системи світу. Можливо, SoR зможе допомогти в цьому.
Нетрадиційні освітні моделі
Звичний нам формат освіти, здається, стрімко втрачає позиції. Тим часом неабияк зростає популярність персоналізованого навчання, для ефективної реалізації якого розробляють нові та вдосконалюють старі освітні моделі. Так, на Заході набувають популярності мікрошколи, які зазвичай складаються з невеликих груп сімей, що разом працюють над схожими освітніми цілями.
Не менш цікавими є й самостійне навчання (яке, звісно, працює лише в тому випадку, коли людина дійно хоче вчитися), демократична освіта (коли діти мають абсолютний вибір щодо того, що вони вивчають, як та коли навчаються тощо) та інші моделі.
Утім, чи здатні вони замінити традиційне навчання? Можливо, 2024 рік допоможе це зрозуміти.
HyFlex
Модель HyFlex представляє собою навчальний підхід, що використовує елементи гібридного або змішаного навчання у гнучкій структурі курсу. Завдяки цьому учні можуть обирати, як і коли вони будуть відвідувати заняття. Серед основних переваг HyFlex називають:
• Можливість обирати. Учні мають змогу зробити вибір на користь того способу участі в заняттях (онлайн, офлайн чи асинхронно), який найкразе підходить саме їм.
• Доступність. Школярі мають доступ до усіх технологічних ресурсів, що забезпечує рівний доступ до всіх режимів участі.
• Багаторазовість. Матеріали та елементи навчальної діяльності в кожному форматі фіксуються, тож можуть використовуватися повторно в інших форматах.
• Рівнозначність. Очікується, що всі учасники освітнього процесу роздумують, сприяють розробці ідей та взаємодіють у процесі навчання.
Гейміфікація
Цей тренд не лише не втрачає позицій, а й продовжує активно розвиватися. Додавання ігрових елементів до навчального процесу дозволяє зробити його більш захопливим і приємним, мотивувати учнів до нових досягень. Освітяни активно використовують гейміфікацію, але експерти впевнені, що у 2024 році її стане ще більше: зокрема, у тренді будуть інтерактивні вікторини, виклики та нагороди, яки допоможуть мотивувати дітей і загалом покращити їхній досвід навчання.
Більше уваги психологічному стану
Школи та навчальні заклади приділятимуть у 2024 році увагу не лише навчальним успіхам, а і психічному здоров’ю та благополуччю учнів. У цьому випадку насамперед йдеться про посилення ролі шкільних психологів, а також про надання школярам ресурсів для боротьби зі стресом, вивчення практик усвідомленості та, звісно, про соціально-емоційне навчання.
Увага на розвиток життєвих навичок
Здається, багато хто погоджується із тим фактом, що зосередження лише на теорії під час навчання не є ефективним рішенням. Не менш важливо підготувати дітей до реального життя, дати їм практичні знання, які точно стануть у пригоді в майбутньому. Недостатньо просто вивчити математичні формули, важливо також розуміти, як використовувати їх у житті (наприклад, вони точно знадобляться, коли вже колишні школярі розраховуватимуть, скільки ж будматеріалів їм потрібно для ремонту квартири).
Тож освіта дедалі більше зосереджуватиметься на життєвих навичках, даючи практичні знання, такі як управління фінансами, емоційний інтелект і загалом управління дорослим життям.
Підписатися на:
Дописи (Atom)