26 ГРУДНЯ – ДЕНЬ ПОДАРУНКІВ
На перший погляд, 26 грудня – звичайний, нічим не примітний день. Насправді – це День подарунків, отже, свято! Дарувати подарунок тим, кого ти любиш найбільше — це щастя і задоволення. Добре б і сьогодні пригадати цю чудову традицію – ділитися й обдаровувати! Спробуйте, і ви переконаєтесь, що дарувати подарунки приємніше, ніж їх отримувати! Будьте щедрими на увагу, любов та шану до інших людей!
Корисні підказки. Сюрприз
Гордість України..
"Україна є сильною завдяки своєму народу. Маємо базуватися в майбутньому саме на людях. "Почути свій народ" – насправді, це і є суть. Наш народ дуже мудрий. Я бачу Україну успішною державою, в тому числі й на європейській арені. Якщо ми послухаємо самих себе. Тобто український народ".
Ці пророчі слова, які особливо символічно звучать зараз, коли вся Україна згуртувалася в боротьбі проти російських окупантів, Василь Сліпак сказав у червні 2015 року в інтерв’ю "Громадському", за рік до своєї загибелі на фронті. Вони є свідченням не тільки його мудрості та передбачливості, але й великої любові до українських людей.
Василь Сліпак народився 20 грудня 1974 року і виріс у Львові. В його родині ніхто не займався музикою професійною, але Василь з дитинства завжди співав, а в інтерв’ю розповідав, що особливо його підтримував старший брат Орест, який 1983 року, коли Василю було лише дев'ять, відвів його до легендарної львівської хорової капели "Дударик". Саме завдяки капелі та її керівникові Миколі Кацалу сформувався музичний смак і світогляд Василя Сліпака – він виріс на творах українських композиторів – Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Миколи Леонтовича, Олександра Кощиця – та проніс цю шану до української музики через усе життя. У складі "Дударика", де він співав понад 10 років, Василь Сліпак об’їздив пів світу, виступаючи на найпрестижніших сценах – у Карнегі-холі, Соборі Паризької Богоматері, Варшавській філармонії тощо.
Будучи студентом Львівської консерваторії, Сліпак багато гастролював. У 19 років взяв участь у відомому музичному конкурсі в Клермон-Феррані у Франції, здобувши Гран-прі та Приз глядацьких симпатій. Після цієї перемоги кар'єра молодого українського співака стрімко пішла вгору: сольні концерти у Франції, Німеччині, Польщі, а згодом, у 1997 році, Сліпак пройшов конкурс та став артистом Паризької національної опери. Відтоді – допоки не долучився до захисту України на фронті – Василь Сліпак співпрацював із Паризькою оперою.
Він дарує винятковий, рідкісний, нечуваний спів... Надзвичайно обдарований сопраніст, має тонкий, вміло безмежний, що просто зводить з розуму, — вібрато — сповнений могутньої сили, що невідомо як вміщується у такому молодому співакові. Ніхто, здається, так не зумів би – цитата з газети "La Montagne", 1994 рік.
У 2013 році, з початком Революції Гідності, Василь Сліпак очолив волонтерський рух у Франції, допомагаючи Україні, брав участь у багатьох мітингах у Парижі. У травні 2015 року вперше поїхав добровольцем на фронт. На фронті одразу ж отримав позивний "Міф" – на честь Мефістофеля, героя своєї улюбленої опери "Мефістофель" Шарля Гунно. Доєднався до боїв за Авдіївку.
Василь Сліпак загинув 29 червня 2016 року в бою в район смт Луганське (Бахмутський район, Донецька область) близько 6:00 від кулі снайпера, прикриваючи товаришів з кулемету. Похований на Личаківському кладовищі у Львові. У 2017 році указом Президента України "за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові" йому присвоєно звання "Герой України" (посмертно).
Марія Василівна Матіос (19.12.1959), українська письменниця та політична діячка.
Перші вірші М. Матіос надрукувала у 15 років. Кращі поетичні твори письменниці тримаються на міцній основі народної мови, перейняті фольклорними мотивами. У багатьох, на перший погляд, пейзажних віршах є щось більше, аніж живописання природи – в них "олюднення" природи і усвідомлення людини як її частки. Вірші письменниці вийшли збірками "З трави і листя", "Вогонь живиці", "Сад нетерпіння", "Десять дек морозної води", "Жіночий аркан".Прозові твори письменниці публікуються з 1992 р. Перша опублікована новела - «Юр'яна і Довгопол».
Творчий доробок письменниці - понад 25 книг прози та поезії. Найбільшу популярність здобули її прозові твори: "Нація" (2001), "Життя коротке" (2001), "Бульварний роман" (2003), "Фуршет" від Марії Матіос" (2003), "Солодка Даруся" (2004), "Щоденник страченої" (2005, 2007), "Містер і місіс Ю в країні укрів" (2006), "Нація. Одкровення." (2006), "Майже ніколи не навпаки" (2007), "Москалиця. Мама Мариця - дружина Христофора Колумба" (2008), "Кулінарні фіґлі" (2009), "Чотири пори життя" (2009), "Вирвані сторінки з автобіографії" (2010), "Армагедон уже відбувся" (2011), «Букова земля» (2019).
Сюжети своїх книг черпає з унікального досвіду власної родини, коріння якої сягає кінця 18 століття. Творчості Матіос притаманне використання фольклору, народної мови, еротизм, трагічність історії й сьогодення. У художньому світі письменниці три універсалії – людина, простір та час. Центром цього комплексу є насамперед людина, персонаж, а простір та час потрібні письменниці для того, щоб дослідити людину та її внутрішній світ, її екзистенційний вибір, правду життя та безмежний світ страждань. У багатьох творах присутні міфомотиви фаталізму, невідворотності людської долі.
Своєрідною хронікою відомих подій є книга «Приватний щоденник. Майдан. Війна...» (2015), яка відображає події з кінця 2013-го і до середини літа 2015-го р. через історії звичайних українських родин.Найвідомішою книгою Матіос є роман «Солодка Даруся», яка з часу свого виходу (2004) витримала 6 видань загальним накладом понад 200 тисяч, визнана найкращою книгою першого 15-річчя Незалежності, яка найбільше вплинула на українців.М. Матіос є автором першої в сучасній українській літературі книги кулінарних рецептів «Фуршет від Марії Матіос» («Кулінарні фіглі»).Більшість її творів були перекладені китайською, хорватською, японською та іншими мовами.
М. Матіос - переможниця різноманітних літературних премій, зокрема лауреатка Шевченківської премії з літератури (2005), Коронації слова (2007), та Книги року BBC (2008). Народна депутатка України VII (партія УДАР), VIII скликання (БПП).Письменниця має звання заслужений працівник культури України (2008), є почесним громадянином міста Чернівців (2008).
Гордість України!
Микола Леонтович – його називають “Українським Бахом” за величезний внесок у розвиток хорової музики. 13 грудня 1877 року – день народження славетного українського композитора, диригента і педагога.
Микола Дмитрович Леонтович з’явився на світ у селі Монастирок (зараз Немирівського району Вінницької області) в родині священника. Початкову музичну освіту здобув від батьків. Тато, Дмитро Федорович, грав на скрипці, гітарі, віолончелі, контрабасі, керував хором семінаристів. Мама, Марія Йосипівна, любила співати і прищепила синові любов до української народної пісні.
У неповні п’ятнадцять років Микола закінчив Шаргородське початкове духовне училище і вступив до Подільської духовної семінарії у губернському центрі – Кам’янці-Подільському. Тут він навчився грати на скрипці, фортепіано, духових інструментах, вивчав теорію музики, хоровий спів, займався музичною обробкою народних пісень. Після закінчення семінарії викладав церковний спів, музику, чистописання, арифметику у школах на Поділлі, видав дві збірки “Пісень з Поділля”. Одружився з Клавдією Ферапонтівною Жовткевич – українською інтелігенткою з Волині.
1904 року родина Леонтовичів переїхала на Донбас, на станцію Гришине (нині Покровськ Донецької області), де Микола Дмитрович викладав співи і музику, а також організував капелу робітників-залізничників. Та згодом під тиском влади, яка закидала йому участь у революційних подіях 1905–1907 років, був змушений повернутися на рідне Поділля.
Із осені 1908 року Микола Леонтович працював у Тульчинській жіночій єпархіальній школі. Очолив місцеве відділення товариства “Просвіта”. Це був час його творчої зрілості, коли композитор написав такі хорові шедеври, як “Коза”, “Ой сивая зозуленька”, “Женчичок-бренчичок”, “Піють півні”, “Козака несуть”, “Праля”.
1914 року він створив хорову обробку народного “Щедрика”. А на Різдво, 7 січня 1917-го, її вперше виконав хор Олександра Кошиця у Київському університеті Святого Володимира. Згодом хор Кошиця неодноразово виступав із “Щедриком” за океаном. Пісня стала настільки популярною, що американський композитор українського походження Пітер Вільховський (Peter Wilhousky) написав до неї англійський текст. Ця версія під назвою “Carol of the Bells” і нині є однією з найпопулярніших різдвяних пісень у світі. Її можна почути у фільмах “Сам удома” і “Міцний горішок 2”, сатиричних мультсеріалах “Сімпсони”, “Південний Парк” і “Гріфіни”.
Перебуваючи у Тульчині, Микола Леонтович познайомився з видатним композитором Кирилом Стеценком, який згодом висловлювався про нього, як про “справді велику одиницю серед музичних кіл, з великими здібностями й талантом; він – ніби різьбяр у музиці, що творить найтонші музичні вартості, неначе “кружева” із шовку…
Леонтович бере невелику річ і так вирізбярить її, вичеканить, що просто диву даєшся: маленьку простеньку мелодію він розгорне на широку картину з безліччю найрізноманітніших фарб; мелодії остільки ніжні, лагідні і чимось таким теплим віє від них, що хоч-не-хоч, а навіває на тебе мрії”.
За сприяння Стеценка на зламі 1918–1919 років Леонтович із родиною переселився до Києва, де замешкав у квартирі по вулиці Багговутівській, 2. За участі Леонтовича у Києві постала перша українська національна хорова капела і народна консерваторія. Та коли місто ненадовго опинилося під контролем білогвардійців, які переслідували українських діячів, Леонтович був змушений переховуватися. В листопаді 1919 року він пішки, в літньому пальто, змарнілий і застуджений повернувся до Тульчина.
В останні роки життя Микола Леонтович працював над своїм першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою у трьох діях “На русалчин Великдень”. Опера так і залишилася недописаною – через півстоліття її завершив та інструментував для сучасного симфонічного оркестру композитор Мирослав Скорик.
В умовах постійних бойових дій (Армія УНР, більшовики, білогвардійці, поляки, повстанський рух) та радянської політики “воєнного комунізму”, жити Леонтовичам доводилося у тяжкій матеріальній скруті. Дуже часто родині не вистачало коштів навіть на харчі й одяг. Один з колег згадував про зустріч із Леонтовичем за кілька днів до смерті композитора: “Він був убраний в старе пальто, на голові в нього була оригінальна шапка, яку пошила йому дружина з старого одіяла. На руках рукавиці на один палець (також робота його дружини), а штани – сіро-чорного кольору – з великими фіолетовими латками. Та він ще ніс на паличці зав’язаний у великий платок гостинець для мене – калачі”.
Видатний композитор не міг більше витримувати життя в Радянській Україні. Він зумів зібрати кошти і придбати квитки для виїзду за кордон. Та потрапити туди йому не судилося. Рано вранці 23 січня 1921 року, коли Леонтович гостював у батька в селі Марківка (нині Теплицького району Вінницької області), його застрелив із гвинтівки чекістський агент Афанасій Грищенко, який на додачу ще й пограбував оселю. Незадовго до того Миколі Дмитровичу виповнилося 43 роки. За радянських часів стверджувалося, що вбивцею був якийсь безіменний “білогвардієць”, “петлюрівець” або просто “бандит”. А правда з’ясувалася тільки у 1990-х, коли відкрився доступ до архівів.
Класні зимові видання для різного віку..
Літо пролетіло як день. І ось Муся та Бабуся очікують зими. Особливо чекає киця, яка ще ніколи в житті не бачила снігу! А зима ж дарує стільки дивовиж! Ось має прийти Святий Миколай. Цікаво, чи навідується він і до звірят? А чи можна Різдво святкувати в компанії бездомного котика Лео? Зворушлива різдвяна історія про дружбу, милосердя і прийняття заполонить серця і маленьких, і дорослих читачів.
Книга для дошкільнят про Санту, який втомився від обов’язків – а це приборкувати північних оленів, видиратися на дахи та розносити безкінечні подарунки. А ще у Санти криза середнього віку і йому ой як не подобається своє зображення у дзеркалі. Дідусь захопився процедурами омолодження і став малюком, який не має відношення до свята.
Видання із серії книги-картинки, де дошкільнята будуть спостерігати за трансформацією Санти, вперше почують про порятунок Різдва, порахують оленів та знайдуть ще безліч цікавинок.
Портал-дзеркало знову відкрився! Але цього разу Алекс і Рубі знають, що там на них чекає нове завдання. Усі Піліґрими завжди були веселими та доброзичливими. Але далека родичка Ідит може цього ніколи не взнати, бо батько відправляє її до найжахливішої школи-інтернату. Чи зможуть діти переконати батька Ідит, Елайджу, залишити дочку в Еплкоті?
Пригодницька історія «Різдво у часі» від авторки бестселерів Саллі Нікколз про подорожі у часі захопить юних читачів не лише загадками та інтригами. Книжка ненав’язливо та з гумором розкаже про життя людей ХІХ століття в Англії: у що вдягались, які страви готували, як відзначали свята та багато іншого.
Це романтична, драматична, весела і не без пригод історія для всіх, кому вже у холодному листопаді потрібна ця атмосфера свят, що наближаються, щось легке для відпочинку та хорошого настрою.
Близнючки Чарлі та Касс Ґудвіни захоплюються кулінарією та кондитерським мистецтвом. Чарлі мешкає в Лос-Анджелесі та знімається в популярному кулінарному шоу «Солодке та Солоне». А Касс керує сімейною пекарнею «Вудберн» у рідному містечку Старлайт Пік. За 12 днів до Різдва, коли у обидвох сестер найгарячіший робочий період в році, одна з них отримує травму та втрачає смак і нюх. Інша сестра вирушає на допомогу і обмінюється місцями зі своєю близнючкою.
Ці 12 днів будуть насиченими та перевернуть все їхнє життя з ніг на голову, на них чекають випробування, нові знайомства і навіть почуття.
Чим все завершиться? Чи вдасться їм уникнути наслідків через свій обмін та віднайти рецепт святкового настрою?
«Таке різне Різдво» — нова збірка короткої прози сучасних українських письменників продовжує традицію різдвяних антологій «Видавництва Старого Лева».
Ми завжди так чекаємо Різдва! Щоразу плекаємо нову надію на диво. І, знаєте, дива таки трапляються: яскраві й буденні, великі і непомітні. Примирення братів, зустріч земляків, можливість, зависнувши в аеропорту між рейсами, просто добре виспатися у затишній «штуці» — готельній капсулі чи посмакувати «різдвяним поліном», французьким святковим десертом, десь у порожньому готелі в Нормандії. Різні дива, різне Різдво. Когось застає вдома, когось — у дорозі, а когось — у лікарні… Тихе Різдво й наповнене дитячим сміхом, самотнє і у колі сім’ї, урочисте і скромне, замріяне і ностальгійне, традиційне і не схоже ні на що. У кожного своя різдвяна історія, своє особливе Різдво.
До книги увійшли історії від таких авторів: Катерина Бабкіна, Дорж Бату, Христя Венгринюк, Надійка Гербіш, Богдан Коломійчук, Богдана Матіяш, Дзвінка Матіяш, Василь Махно, Катерина Міхаліцина, Костянтин Москалець, Ірина Савка, Ірина Славінська, Людмила Таран, Петро Яценко. Упорядниця Ольга Ренн.
Свято Миколая!
Сидів Святий, закрив лице руками.
І, геть ніяк, не міг прийти до тями
Від побажань, здавалось малюків.
Вони просили зовсім не для себе,
"Закрий для нас, Святий Миколо, небо!" --
благання, аж, зривалися на крик.
Читав Святий про вибухи, руїни...
Пекли вогнем з надіями листи...
А як же вам, малята України,
Жаданий мир у торбі принести?
Як повернути дім, квартиру, хату?
Чи місто, що від попелу сніжить?
І як підняти з-під надгробка тата?
А скільки їх в землі сирій лежить...
Як відшукати сиротам матусю?
А де знайти утрачених батьків?
Я до дітей тепер іти боюся...
Боюся цих дорослих малюків.
Звернувся із молитвою до Бога
І про бажання щирі розказав.
Найголовніше зараз -- Перемога.
І кожному, як міг допомагав.
6 грудня - День Святого Миколая!
Досягнувши сану єпископа, Святий Миколай, помер 6 грудня (19 грудня за юліанським календарем) 342 року.
В Україні ж перші згадки про Святого Миколая датуються Х сторіччям.
І так, Святий Миколай став прообразом різдвяного Санта-Клауса, який дарує дітям подарунки на 6 грудня та на Різдво.
Дивись усі сезони мультсеріалу!
«Книга-мандрівка. Україна» почалася з книги про українців, яка стала бестселером. А серіал «Книга-мандрівка. Україна» вже має понад 10 мільйонів переглядів на YouTube.
Читай! Вчи! Розмовляй українською!
«Мова зараз не на часі», — чуємо ми на вулиці, чи читаємо в соцмережах. «Яка різниця. Потім будемо розбиратися з мовним питанням». А тим часом московити перейменовують захоплені території та повертають вулицям старі радянські назви. Воно й не дивно — адже українська муляла їм задовго до нашого з вами народження.
Підписатися на:
Дописи (Atom)