"Україна є сильною завдяки своєму народу. Маємо базуватися в майбутньому саме на людях. "Почути свій народ" – насправді, це і є суть. Наш народ дуже мудрий. Я бачу Україну успішною державою, в тому числі й на європейській арені. Якщо ми послухаємо самих себе. Тобто український народ".
Ці пророчі слова, які особливо символічно звучать зараз, коли вся Україна згуртувалася в боротьбі проти російських окупантів, Василь Сліпак сказав у червні 2015 року в інтерв’ю "Громадському", за рік до своєї загибелі на фронті. Вони є свідченням не тільки його мудрості та передбачливості, але й великої любові до українських людей.
Василь Сліпак народився 20 грудня 1974 року і виріс у Львові. В його родині ніхто не займався музикою професійною, але Василь з дитинства завжди співав, а в інтерв’ю розповідав, що особливо його підтримував старший брат Орест, який 1983 року, коли Василю було лише дев'ять, відвів його до легендарної львівської хорової капели "Дударик". Саме завдяки капелі та її керівникові Миколі Кацалу сформувався музичний смак і світогляд Василя Сліпака – він виріс на творах українських композиторів – Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Миколи Леонтовича, Олександра Кощиця – та проніс цю шану до української музики через усе життя. У складі "Дударика", де він співав понад 10 років, Василь Сліпак об’їздив пів світу, виступаючи на найпрестижніших сценах – у Карнегі-холі, Соборі Паризької Богоматері, Варшавській філармонії тощо.
Будучи студентом Львівської консерваторії, Сліпак багато гастролював. У 19 років взяв участь у відомому музичному конкурсі в Клермон-Феррані у Франції, здобувши Гран-прі та Приз глядацьких симпатій. Після цієї перемоги кар'єра молодого українського співака стрімко пішла вгору: сольні концерти у Франції, Німеччині, Польщі, а згодом, у 1997 році, Сліпак пройшов конкурс та став артистом Паризької національної опери. Відтоді – допоки не долучився до захисту України на фронті – Василь Сліпак співпрацював із Паризькою оперою.
Він дарує винятковий, рідкісний, нечуваний спів... Надзвичайно обдарований сопраніст, має тонкий, вміло безмежний, що просто зводить з розуму, — вібрато — сповнений могутньої сили, що невідомо як вміщується у такому молодому співакові. Ніхто, здається, так не зумів би – цитата з газети "La Montagne", 1994 рік.
У 2013 році, з початком Революції Гідності, Василь Сліпак очолив волонтерський рух у Франції, допомагаючи Україні, брав участь у багатьох мітингах у Парижі. У травні 2015 року вперше поїхав добровольцем на фронт. На фронті одразу ж отримав позивний "Міф" – на честь Мефістофеля, героя своєї улюбленої опери "Мефістофель" Шарля Гунно. Доєднався до боїв за Авдіївку.
Василь Сліпак загинув 29 червня 2016 року в бою в район смт Луганське (Бахмутський район, Донецька область) близько 6:00 від кулі снайпера, прикриваючи товаришів з кулемету. Похований на Личаківському кладовищі у Львові. У 2017 році указом Президента України "за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові" йому присвоєно звання "Герой України" (посмертно).
