«ЦВіК» пропонує до вашої уваги добірку дитячих книжок, які подарують можливість і дітям, і їхнім батькам вирушити у мандрівку часом та познайомитися з найдавнішими мешканцями нашої планети. Дізнайтесь про унікальних істот, які жили понад 200 млн років тому на Землі!
Педагог, психолог, гуманіст
20 листопада відзначається Всесвітній день дитини.
Тож дуже доречно буде в цей день згадати про людину, яка дуже любила дітей та безмежно вірила в них – італійську вчену, лікарку та видатного педагога Марію Монтессорі
- Марі́я Монтессо́рі італійська лікарка, освітянка, перша італійка, що стала доктором медицини. Тричі номінована на Нобелівську премію миру. У 1988 році визнана ЮНЕСКО одним із чотирьох викладачів, які визначили спосіб педагогічного мислення у XX столітті. Прославилася розробкою «педагогіки Монтессорі», що полягає у вільному розвитку дітей
- Біографія
- • 31 серпня 1870 р. – народилася в Італії у родині фінансового службовця.
- • 1886-1890 рр – навчання в Технічній школі Мікеланджело Буанаротті із наміром здобути професію інженера
- • 1890 р. – вступ до Римського університету на факультет математики та природничих наук
- • 1892 р. – закінчила медичні підготовчі курси, стала студенткою медичного факультету
- • 1895 р. – почала працювати асистенткою у лікарні
- • 1896 р. – захистила дисертацію з психіатрії
- • 1898 р. – стала директором Ортофренічного інституту, який готував учителів для роботи з хворими дітьми. На базі цього вишу була школа зі спеціальними класами
- • 6 січня 1907 р. – відкриття у Римі першої «школи Монтессорі»
- • 1936 р. – переїзд до Індії, відкриття школи в м.Кодайканалі
- • 1946 р. – повернення в Нідерланди • Померла 6 травня 1952 р.
- 19 заповідей Марії Монтессорі для батьків, які треба перечитувати хоча б раз на рік
- 1. Дітей вчить те, що їх оточує.
- 2. Якщо дитину часто критикують – вона вчиться засуджувати.
- 3. Якщо дитину часто хвалять – вона вчиться оцінювати.
- 4. Якщо дитині демонструють ворожість – вона вчиться битися.
- 5. Якщо з дитиною чесні – вона вчиться справедливості.
- 6. Якщо дитину часто висміюють – вона вчиться бути боязкою.
- 7. Якщо дитина живе з почуттям безпеки – вона вчиться вірити.
- 8. Якщо дитину часто ганьбити – вона вчиться відчувати себе винною.
- 9. Якщо дитину часто схвалюють – вона вчиться добре до себе ставитися.
- 10. Якщо до дитини часто бувають поблажливі – вона вчиться бути терплячою.
- 11. Якщо дитину часто підбадьорюють – вона набуває впевненості у собі.
- 12. Якщо дитина живе в атмосфері дружби і відчуває себе необхідною – вона вчиться знаходити у цьому світі любов.
- 13. Не кажіть погано про дитину – ні при ній, ні без неї.
- 14. Концентруйтеся на розвитку позитивного в дитині, так що в підсумку поганому не залишатиметься місця.
- 15. Завжди прислухайтеся і відповідайте дитині, яка звертається до вас.
- 16. Поважайте дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її.
- 17. Будьте готові допомогти дитині, яка знаходиться в пошуку і бути непомітними для тієї дитини, яка вже все знайшла.
- 18. Допомагайте дитині освоювати неосвоєне раніше. Робіть це, наповнюючи навколишній світ турботою, стриманістю, тишею і любов’ю.
- 19. У стосунках з дитиною завжди дотримуйтеся кращих манер – пропонуйте їй краще, що є в вас самих.
- Середовище Монтессорі-класу:
- Монтессорі Бізіборд (дошка Монтессорі)
- Філософія педагогіки Монтессорі:
- Надаючи дитині відповідну освіту і необхідну свободу, забезпечуючи її потреби та виховуючи в ній впевненість у власних силах, любов до життя, повагу, у відповідь можна очікувати такого ж ставлення, а в майбутньому вона у повній мірі реалізує себе. Задача методу полягає у підготовці дитини до життя, а не до школи. Монтессорі-культура побудована на незалежності мислення і дій та повазі до себе, однолітків, викладачів, дорослих і світу навколо. Вважається, що маючи впевненість і повагу, дитина виросте в дорослого, який досягне великих здобутків.
- Підготовлене середовище Класну кімнату в Монтессорі-школах умовно розділено на 5 зон:
- • навички практичного життя
- • сенсорика
- • математика
- • розвиток мовлення
- • космічне виховання
- Кожна з цих зон обладнана відповідними дидактичними матеріалами. У школах Монтессорі немає традиційних іграшок, замість них - матеріали для «дитячої роботи», яка природно розвиває кожну дитину відповідно до її індивідуального темпу, здібностей та інтересів. Монтессорі-матеріал: робота з картами
Музей ЗНУ
:: Про музей ::
В 1980 році в період підготовки до 50-ти річчя Запорізького державного інституту, була висунута ідея створення музею історії ЗДПІ, нині ЗНУ.
Було створено музейну раду з ветеранів ЗДПІ, які надали суттєву допомогу при створенні і комплектуванні майбутнього музею.
Декілька років йшла робота щодо збору матеріалів й свідчень, не тільки щодо історії навчального закладу, а й народної освіти Олександрівська.
Великий внесок у створення Музею, а також наповнення його більшістю експонатів, зробив Іван Васильович Пуха, що народився 19 грудня 1920 року в с. Стрільники Прилуцького району. Післявоєнні роки життя якого тісно пов’язані з Запорізьким краєм. В ЗДПІ він працював старшим викладачем, захистив дисертацію, й очолив кафедру педагогіки. Вже з перших днів роботи у виші І.В. Пуха почав досліджувати стан розвитку освіти та педагогічної думки на Запоріжжі. Результати досліджень друкувались у міжвідомчих збірниках, обласній пресі. За 50 років наукової діяльності І. Пуха опублікував більше 500 праць.
Завдяки постійній увазі з боку керівництва університету, музей історії ЗДПІ-ЗНУ було відкрито в 1990 році.
З часу відкриття Музею його відвідало понад 26000 гостей, з них 540 - почесних.
Метою діяльності Музею історії виникнення та розвитку ЗНУ є збір і збереження історичної спадщини. Створення і збереження повнопрофільної експозиції, в якій знайде відображення історія розвитку і становлення ЗНУ. Популяризація внз музейними формами. Залучення студентів до вивчення і збереження історико-культурної спадщини, формування розвиненої освіченої особистості та сприяння вихованню патріотизму.
Просвітницька діяльність Музею історії ЗНУ полягає в розширенні і поглибленні загальноосвітньої та професійної підготовки молоді засобами позакласної і позашкільної роботи та наданні допомоги студентам і викладачам у написанні робіт.
Експозиція і музейні фонди
Експозиція музею побудована з урахуванням ідеї спадкоємності в освіті, розвитку університету, аналізі досягнутого та прогнозування перспектив, підкреслює нерозривний зв'язок історії внз з історією м. Запоріжжя. Експозиція музею враховує хронологічний і тематичний принципи. Й представлена наступними тематичними блоками:
- Історія народної освіти м. Олександрівськ.
- Шлях від Педагогічного технікуму до педагогічного інституту
- Сталінські репресії і долі колективу ЗДПІ
- Роки опалені війною
- Відродження і розвиток «Альма-Матер»
- Університетська висота
- Національне визнання
- 80 років Славетного шляху
Музейні фонди та експозиції містять пам’ятки історії розвитку педагогічної думки не тільки університету, але й Запорізького краю в цілому - фотоматеріали:
Посібники:
- «Методика физики», автор Лермантовъ В.В. (1907р.);
- «Справочникъ по русскому правописанию», автор Зелинский В. (1905р.)
Свідоцтва:
- «свидъетельство» однокласної церковно-приходської школи (1914р);
- свідоцтво про закінчення двокласної школи Корфа (1912р).
Особисті речі студентів і викладачів:
- льотна книжка випускника ЗДПІ, учасника ВВв;
- медаль за участь у ВВв випускника Беляєва Д.А.(1945р)
- медаль «За відвагу» випускника, учасника ВВв Овчаренка І.М.;
Нагороди університету:
- Червоний стяг – переможцю у всесоюзному соціалістичному змаганні, за успішне виконання плану економічного й соціального розвитку ( 1983 рік)
- Грамота трудового колективу університету За заслуги перед Українським народом (2006 рік) та ін.
Меценати і друзі музею:
- Запорізьке обласне національно-культурне товариство «Українська старовина та заповідна справа»;
- Державний архів Запорізької області;
- Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Горького;
- Запорізький центр популяризації краєзнавства «Хорс»;
- Запорізький обласний краєзнавчий музей;
- Запорізький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді;
- Середні заклади освіти: школи, гімназії, ліцеї Орджонікідзевського та Жовтневого районів м. Запоріжжя №28, 25, 2, 105 та ін.
Співробітниками відділу було розроблено і прочитано ряд тематичних лекцій у музеї історії університету, присвячених важливим подіям в історії суверенної України. Для студентів перших курсів, які тільки вступили до ЗНУ, проводяться оглядові екскурсії з історії вузу - від його заснування до сьогодення. З метою популяризації університету, залучення молоді до збереження пам’яток історії з вересня по грудень кожного року до музею запрошуються випускники шкіл м. Запоріжжя на оглядові екскурсії студентським містечком та знайомство з історією та сьогоденням Запорізького національного університету.
Форма екскурсій та цільова аудиторію музею:
В залежності від відвідувачів музею а також їх кількості, розроблено декілька форм роботи і проведення екскурсій:
- Лекційна – цільова аудиторія учні старших класів, студенти 1 курсів у кількості більше 12 чоловік;
- Екскурсія - бесіда – цільова аудиторія студенти 1 курсів у складі до 10-12 чоловік, поодинокі відвідувачі;
- Рекламна екскурсія – цільова аудиторія почесні гості і делегації. Для іноземних громадян екскурсія проводиться англійською мовою.
- Навчальна екскурсія – цільова аудиторія – студенти, що вивчають курс музеєзнавство.
В 2009 році Музей історії виникнення та розвитку ЗНУ став дипломантом Першого всеукраїнського конкурсу громадських музеїв, що проводився Національною спілкою краєзнавців України.
Корисна стаття для вчителів української літератури!
Бути чи не бути урокам української літератури в школі?
Ольга Слоньовська, професор кафедри української літератури ДВНЗ «Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника», кандидат педагогічних наук, письменниця
Ще б пак: апріорі безжально розграбовано природні ресурси, молодий інтелектуальний потенціал України скеровано в русло трудової еміграції, пересічних громадян, а насамперед – пенсіонерів, кинуто в прірву матеріального жебрацтва, професуру в зарплаті прирівняно до некваліфікованих робітників, а тепер – та ще й у критичній ситуації війни на Сході України й умовах епідемії короновірусу! – чому би принагідно й остаточно взагалі не скрутити в’язи якраз тому навчальному шкільному предмету, який виховує душу дитини, відіграє особливу роль у становленні молодої особистості, формує національну самоідентифікацію?!! Та ще й не просто є навчальним предметом, а не безпричинно вважається видом мистецтва, до речі, єдиним видом мистецтва у старшій школі, та щό там видом – надвидом серед існуючих мистецтв, адже саме в літературному творі можна надзвичайно тонко передати враження від балету, класичної музики, живопису, а те, що здатна тільки художнея література, в її інтерпретації іншим мистецтвом, навіть кіно чи театром, втрачає немало чи й навіть деформується до невпізнання. То ж недарма вже роками вживають стійке словосполучення «література і мистецтво»!
А чиниться націлене на близьку й далеку перспективу таке підле неподобство, як безцеремонне вилучення, зі шкільним навчальним предметом української літератури нібито «для блага», «для загального добра», во ім’я піклування про фізичне здоров’я підростаючого покоління, для зменшення навантаження учнів. Умгу, як сказав би Лев Толстой, «свежо предание, да вертися с трудом». Уже в європейській історії було, що німці анулювали на якийсь час шкільний предмет своєї національної літератури – й від такої маленької нібито деталі аморально-криміногенна ситуація несподівано зросла в державі в кілька разів. А спалили німці книги власних класиків за повелінням Гітлера – самі прекрасно знаєте, що сталося й чим обернулось мало не для всієї людської цивілізації.
Та й нема зараз у світі такого народу, що принципово не бажає, щоб його нащадки в пору своєї юності, власне, в період становлення особистості, не вивчали рідне красне письменство! А в Україні ще й зарубіжну літературу у шкільному курсі діти вивчають, і це – добре чи погано? Мабуть, якщо у виваженій пропорції, таки добре, адже в дорослому віці мало хто з них виявить потребу самостійно відкрити для себе Шекспіра чи Гете, Бредбері чи Хемінгвея.
Та, врешті, я ж навіть не про зарубіжну, а тільки й суто про українську літературу!
Останніми роками тони пустослів’я з телевізійних екранів звалилося на голови пересічних громадян, які, до речі, є не кимсь іншим, а татусями й мамусями, бабусями й дідусями підростаючого покоління! Чого тільки не почуєш від теклеведучих! І депресивна українська література, й нечитабельна, й немодна, й неактуальна!!! І.., і.., і…
Стоп-стоп-стоп. Не все гамузом.
Українська література в цілому надзвичайно велика за обсягом. Те, що в останні два десятиліття ввійшло (вірніше, було укладачами силоміць увіпхало, як у казкову рукавичку) в шкільну програму, не становить і її тисячної частки, а щό таки ввійшло далеко не найкраще – вина аж ніяк не українського красного письменства. Це діло рук недолугих «спеців», тобто не що інше, як тільки персональна некомпетентність укладачів шкільних програм.
Отже, давайте розставимо крапки над «ї». У середніх класах треба навчити учнів досить швидко і вдумливо читати (це по-перше) й (по-друге) при цьому обов’язково отримувати насолоду від прочитаного, вміти робити висновки, умовиводи, дошукуватися художньої істини. Друге, до речі, не менш важливе від першого. А це означає, що підручники української літератури, які в середніх класах мають вигляд хрестоматій, повинні пропонувати школярам лише цікаві, оптимістичні, розвиваючі дитячий кругозір і уявлення про світ художні тексти. Похмурим, незрозумілим, нудним, депресивним, із трагічними розв’язками, особливо, якщо стає калікою або гине літературний ровесник молодших підлітків, великим за обсягом творам на уроках української літератури в середніх класах не місце. Більше того, укладачі програм повинні однозначно збагнути, що написані в руслі «соцреалізму» (наприклад, «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір», «Правда і кривда» Михайла Стельмаха) твори навіть дуже талановитих письменників для текстуального вивчення в школі узагалі не годяться, бо катастрофічно спотворюють пережите нашим народом і апріорі викривлюють уявлення підростаючого покоління про навіть недалеке минуле. Також укладачам годилося б диференціювати (бодай для себе самих), що є художні твори для дітей, а є твори про дітей («Федько-халамидник» Володимира Винниченка, «Дивак» Григора Тютюнника), які адресовані дорослій читацькій публіці, й підміняти одне іншим не можна.
Чи набереться достатня кількість художніх творів відповідного ґатунку для молодших підлітків, учнів середніх класів, принаймні 5 – 7? Так, звичайно, ще й з надлишком. Експромтом назву тільки прозову казку Івана Франка «Фарбований Лис» і казку-поему цього ж автора «Лис Микита», оповідання Івана Нечуя-Левицького «Вітрогон», повість-казку цього ж письменника «Запорожці», повісті Андрія Чайковського «Віддячився» й «Украдений син», оповідання «Ялинка» Михайла Коцюбинського (Василько не тільки вцілів, а й навіть урятував від вовчої зграї коней – величезну цінність у селянському господарстві; більше того, цей літературний текст за рівнем художності набагато кращий і цікавіший від недолугої «Сосонки» Олени Пчілки, а саме нудна «Сосонка» вже впродовж цілого десятиліття «вивчається» в школі!), загадки і акровірші Леоніда Глібова, поему Миколи Вороного «Євшан-зілля», віршовані казки Михайла Стельмаха «Чому Кріт не з’являється на світ», «Чому в Зайця не болять зуби», п’єсу Нелі Шейко-Медведєвої «Чумацький скарб», оповідання «Соловей» Костянтини Малицької, вірш Павла Тичини «Гаї шумлять», вірші про пори року Володимира Сосюри «Люблю весну», «Літо», «Осінь, «Зима», поезії Ліни Костенко «Шипшина важко віддає плоди», «Перекинуті шпаківні», оповідання Василя Земляка «Тихоня», повісті Валентина Чемериса «Аравійська пустеля» і «Подорож до Самари Дніпровської», вірші Миколи Вінграновського «Перша колискова», Олександра Підсухи «Мова», Михайла Трача «Сину, качки летять», Василя Симоненка «Кривда», повість Володимира Винниченка «Гей, чи пан, чи пропав…» (цей оптимістичний пригодницький твір дітьми сприйматиметься набагато краще від «Федька-халдамидника», який і загинув через власних батьків), усмішки Остапа Вишні «Каченята плачуть» і «Сом», повісті Івана Франка «Захар Беркут», Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки». Віктора Близнеця «Женя і Синько» (але аж ніяк не філософську повість «Звук павутинки», яку пропонує чинна програма і яку варто вивчати хіба що у 8 класі), поему Лесі Українки «Давня казка», повісті Сергія Плачинди «Роксолана», «Максим Березовський» «Артем Ведель», Дмитра Чуба «На гадючому острові», Анатолія Дімарова «Блакитна дитина», Володимира Дрозда «Білий кінь Шептало», Ярослава Стельмаха «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки», кіноповість Олександра Довженка «Зачарована Десна», спогад Миколи Вінграновського «Рік з Довженком», фантастична повість Наталі Околітенко «Дар Оріона», вірш у прозі Катерини Мотрич «Молитва до мови». Крім цих текстів, учні 5 – 7 класів також вивчатимуть народну творчість, вірші «Зацвіла в долині червона калина», «Садок вишневий коло хати», «Зоре моя вечірня У 8 – 9 класах учні старшого підліткового віку вже можуть опановувати й ті художні твори, в яких є певний драматизм, наприклад, комедію Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч», повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба», Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною», короткі за обсягом художні тексти з книги Євгена Гуцала «Діти Чорнобиля», зокрема оповідання «Зозуля» і «Чорнобильська дівчинка Калина», повість Григора Тютюнника «Климко», оповідання Євгена Гуцала «Щурі», повість Віктора Близнеця «Мовчун», повість Івана Багряного «Тигролови», уривки з повістей Катерини Мотрич «Політ журавлів над не толоченими травами», вірші Андрія Малишка, які стали піснями, – «Пісня про рушник», «Вчителька», «Стежина», вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну», а також нині надзвичайно актуальні байки Володимира Сосюри «В гаях», «Дрозд і Соловей», «Магнат», віршовані гуморески Павла Глазового, доступні розумінню школярів такого віку поезії Юрія Андруховича, Івана Малковича, Василя Герасим’юка. Проте поміж такими «майже дорослими за проблематикою» художніми текстами повинні вивчатися й твори пригодницькі, насичені засобами сміху чи зі щасливою розв’язкою, як-ось: Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я», Олег Ольжич «Рудько» («Життєпис одного півня», Валентин Чемерис «„Вітька+ Галя”, або Повість про перше кохання», Ніна Бічуя «Шпага Славка Беркути», Юрій Винничук «Місце для дракона»). Також у 7 – 8 класах варто практикувати цілком посильні підліткам такого віку поезії та поеми поетів-романтиків початку ХІХ ст., текстуально вивчати поеми Тараса Шевченка «Катерина», «Наймичка», «Гайдамаки», цикл поезій «В казематі», щоб надалі, власне, у 9 класі учні вивчали значно меншу кількість творів Кобзаря, ніж зараз, адже вивчати одного письменника цілих пів року учням непосильно, навіть якщо йдеться про творчість генія. Також у 7 – 8 класах варто вивчати історичні пісні, думи, народну драму «Вертеп», елементи народної драми весілля.
Починаючи з 9 класу, старшокласники вивчають українську літературу в хронологічному розрізі. Проте не варто надто ускладнювати чи перевантажувати шкільний курс літератури. З літератури княжих часів для вивчення надається, та й то фрагментарно, хіба що «Повість минулих літ» і значно пізніше в часі написання «Слово о полку Ігоревім». Також оглядово варто подати старшокласникам інформацію про козацькі літописи, зокрема «Історію Русів». У цьому ж таки класі надалі вже більш ґрунтовно доцільно вивчати творчість Івана Котляревського (поему «Енеїда» й драму «Наталка Полтавка»), внесок Григорія Квітки-Основ’яненка (повість «Маруся»), текстуально опрацьовувати поеми Тараса Шевченка «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Великий льох», вірш «Розрита могила», драму «Назар Стодоля» і повість «Наймичка» (звичайно, перекладену українською мовою, як і повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба», яка вивчається у школі на уроках української літератури дещо раніше). Після вивчення «Чорної ради» Пантелеймона Куліша є потреба вивчати історичну романістику Івана Нечуя-Левицького (текстуально – один із романів: «Князь Єремія Вишневецький» або «Гетьман Іван Виговський»). я», балади «Тополя» і «Причинна» Тараса Шевченка.
У 8 – 9 класах учні старшого підліткового віку вже можуть опановувати й ті художні твори, в яких є певний драматизм, наприклад, комедію Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч», повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба», Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною», короткі за обсягом художні тексти з книги Євгена Гуцала «Діти Чорнобиля», зокрема оповідання «Зозуля» і «Чорнобильська дівчинка Калина», повість Григора Тютюнника «Климко», оповідання Євгена Гуцала «Щурі», повість Віктора Близнеця «Мовчун», повість Івана Багряного «Тигролови», уривки з повістей Катерини Мотрич «Політ журавлів над не толоченими травами», вірші Андрія Малишка, які стали піснями, – «Пісня про рушник», «Вчителька», «Стежина», вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну», а також нині надзвичайно актуальні байки Володимира Сосюри «В гаях», «Дрозд і Соловей», «Магнат», віршовані гуморески Павла Глазового, доступні розумінню школярів такого віку поезії Юрія Андруховича, Івана Малковича, Василя Герасим’юка. Проте поміж такими «майже дорослими за проблематикою» художніми текстами повинні вивчатися й твори пригодницькі, насичені засобами сміху чи зі щасливою розв’язкою, як-ось: Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я», Олег Ольжич «Рудько» («Життєпис одного півня», Валентин Чемерис «„Вітька+ Галя”, або Повість про перше кохання», Ніна Бічуя «Шпага Славка Беркути», Юрій Винничук «Місце для дракона»). Також у 7 – 8 класах варто практикувати цілком посильні підліткам такого віку поезії та поеми поетів-романтиків початку ХІХ ст., текстуально вивчати поеми Тараса Шевченка «Катерина», «Наймичка», «Гайдамаки», цикл поезій «В казематі», щоб надалі, власне, у 9 класі учні вивчали значно меншу кількість творів Кобзаря, ніж зараз, адже вивчати одного письменника цілих пів року учням непосильно, навіть якщо йдеться про творчість генія. Також у 7 – 8 класах варто вивчати історичні пісні, думи, народну драму «Вертеп», елементи народної драми весілля.
Починаючи з 9 класу, старшокласники вивчають українську літературу в хронологічному розрізі. Проте не варто надто ускладнювати чи перевантажувати шкільний курс літератури. З літератури княжих часів для вивчення надається, та й то фрагментарно, хіба що «Повість минулих літ» і значно пізніше в часі написання «Слово о полку Ігоревім». Також оглядово варто подати старшокласникам інформацію про козацькі літописи, зокрема «Історію Русів». У цьому ж таки класі надалі вже більш ґрунтовно доцільно вивчати творчість Івана Котляревського (поему «Енеїда» й драму «Наталка Полтавка»), внесок Григорія Квітки-Основ’яненка (повість «Маруся»), текстуально опрацьовувати поеми Тараса Шевченка «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Великий льох», вірш «Розрита могила», драму «Назар Стодоля» і повість «Наймичка» (звичайно, перекладену українською мовою, як і повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба», яка вивчається у школі на уроках української літератури дещо раніше). Після вивчення «Чорної ради» Пантелеймона Куліша є потреба вивчати історичну романістику Івана Нечуя-Левицького (текстуально – один із романів: «Князь Єремія Вишневецький» або «Гетьман Іван Виговський»).
За кордоном у старших класах на рік учні переважно вивчають творчість 5 – 6 найталановитіших і найвідоміших національних письменників. Нам варто перейняти цей досвід і не вимагати від старшокласників непосильного їм осягання творчості кількох десятків митців протягом одного навчального року (у десятому чи одинадцятому класах). Чинна програма щз української літератури для 10 – 11 класів профільного рівня й рівня стандарту Анатолія Фасолі – надзвичайно добротно продумана, вагома і цікава, проте це якнайкраща з усіх можливих програма для студентів-бакалаврів відповідного профілю. Для школи вона просто непосильна, навіть при наявності найкращих підручників і най здібніших учителів. Чому? А тому, що коли врахувати, що на виконання всіх домашніх завдань з усіх предметів у середніх класах учень має витрачати лише півтора години, а в старших – не більше трьох годин, то при такій перевантаженій програмі з української літератури, як маємо зараз, навіть на одну тільки українську літературу не вистачить і трьох годин щодня!
Що ж робити? По-перше, однозначно забути надумане формулювання «депресивна література», бо відразу ж виникає контрзапитання: а «Ромео і Джульєтта» чи «Отелло» під таким соусом – не депресивні літературні тексти? Конфлікт – вроджена пляма не тільки драми як роду літератури, а, хоч і значно меншою мірою, – літератури взагалі. Не буде конфлікту, а, отже, страждань, переживань, жертовності й т. п. – не буде й літератури. По-друге, в шкільну програму неможливо помістити всі, навіть найкращі, здобутки нашого національного красного письменства, а тому прийдеться робити вибір аж ніяк не на користь кількості. По-третє, якщо людина в період своїх шкільних літ у старших класах навчиться належно аналізувати кілька художніх текстів, вона без особливих зусиль справиться самостійно навіть із досі їй не відомим і не прокоментованим учителями твором.
А загалом уроки української літератури в школі потрібні значно більше, ніж будь-які інші. Сперечатися про таке смішно, а вилучати українську літературу, об’єднувати її з іншими предметами – дико. Врешті, подібне вже було. Прочитайте новелу «Комплекст» Василя Стефаника. Там радянська вчителька біології, не знайшовши і літературі ілюстрації до теми «Кажан», так прочитала відомий вірш Тараса Шевченка:
Садок вишневий коло хати,
Кажаннад вишнями летить.
Щось не віриться, щоб нашому міністерству забаглося отаких кажанівнад Шевченковими вишнями.
Та й невже ситуація аж настільки безвихідна? Ні! Просто треба налагодити належне ставлення укладачів до шкільної програми в старших класах. Навіть провести дискусію стосовно кожного запропонованого художнього тексту. А новітню літературу в 9 – 11 класах можна розглядати й на уроках із позакласного читання, а не впроваджувати в чинну програму, тим більше, що навіть думки літературознавців про сучасний період Мегамодернізму в нашому національному красному письменстві ще далеко не однозначні.
Врешті, нова програма з української літератури в школі – справа надзвичайно відповідальна й складна. Поспіху вона взагалі не терпить, про що свідчить невдалий досвід практично всіх попередніх варіантів програм. Але уроки української літератури в школі мають бути автономними. Причому в усіх, без винятку, класах. Експерименти, які силовим втручанням руйнують менталітет нації, надзвичайно небезпечні. Про це повинні пам’ятати ініціатори подібних нововведень у школі.
Читай найкраще!
ВВС News Україна оприлюднила короткі списки літературної премії Книга року ВВС-2020, яка проводиться у партнерстві з Культурною програмою Європейського банку реконструкції та розвитку.
До короткого списку у номінації Дитяча Книга року BBC - 2020 увійшли такі твори:
- Іван Андрусяк. Морськосвинський детектив. - Харків: Віват, 2020;
- Кирило Безкоровайний, Дар'я Скрибченко. Моя подруга з темної матерії. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2020;
- Олеся Кешеля-Ісак. Непосидючка, який любив бігати. - Київ: Yakaboo Publishing, 2020;
- Мирослав Лаюк. Ківі Ківі. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2020;
- Уляна Чуба. Мед і Паштет - фантастичні вітрогони. - Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Га, 2020.
Треба знати!
Верховна Рада України ухвалила у першому читанні законопроєкт №4051 щодо правового регулювання дистанційної роботи.Документом пропонується внести зміни до Кодексу законів про працю України та Закону України «Про охорону праці», що дасть змогу захистити права працівників. Додатково врегульовуються питання надомної, дистанційної роботи та роботи за гнучким графіком, що особливо актуально в умовах пандемії.
Зокрема, законопроєкт передбачає:
два самостійних види роботи — дистанційна та надомна, що є різними поняттями та визначаються законодавчо; документація, пов’язана з трудовим законодавством, для ознайомлення тепер доступна в електронному форматі; дистанційну роботу можна поєднувати з роботою у звичайному режимі. Такий графік погоджується між роботодавцем і працівником та закріплюється в трудовому договорі про дистанційну роботу; дистанційна робота для батьків.Працівник, який має дитину віком до трьох років, зможе працювати дистанційно, поки дитині не виповниться шість років;
гнучкий графік. Роботодавець може перевести компанію чи підприємство на гнучкий режим, але має повідомити про це співробітникам не пізніше як за 2 місяці.Текст законопроєкту за посиланням — https://bit.ly/3299qQS
Про користь читання
Про користь читання ніхто із розумних людей вже давно не сперечається. Втім, більшість наших суджень про користь читання грунтується на теоретичних припущеннях.
Учені з університету Ліверпуля виявили, що читання, приміром віршів Шекспіра, Еліота та інших відомих поетів приводить мозок у стан підвищеного збудження, яке зберігається і після припинення читання. А особливо активізуються зони, пов'язані з автобіографічною пам'яттю.Науковці з Університету Еморі в Атланті дослідили за допомогою МРТ активність мозку 12-ти студентів, які щодня читали по 30 сторінок історичного трилера Роберта Харріса «Помпеї». Дослідження показало, що читання викликало підвищену активність в лівій скроневій долі кори мозку, пов'язаної з мовною діяльністю і когнітивними здібностями.Фахівці Оксфордського університету за допомогою МРТ з'ясували, що при читанні у людини активізуються ті ж ділянки мозку, що і при спостереженні описаних в книжці сцен наживо.Дослідники Університету Дьюка з'ясували, що читання може бути використано для лікування ожиріння, як мотиваційний компонент.Дослідники Стенфордського університету довели (задопомогою МРТ), що «аналітичне» читання відрізняється від читання «для задоволення» виконанням більш складної когнітивної функції, різкою зміною видів нервової діяльності, характером кровообігу в головному мозку.Американські дослідники довели, що ті, хто впродовж життя читають більше середнього, на 32% менше схильні до проблем з пам'ятю.Співробітники університету Тулузи довели, що читати під час їжі – корисно, бо люди пережовують їжу повільніше, у результаті – їжа потрапляє у шлунок в більш подрібненому вигляді…Крім того численні дослідження засвідчили, що читання художніх творів розвиває в нас здатність співчувати і співпереживати емоційному стану іншої людини, сприймати чужі переконання, думки і бажання на рівні з власними
Що робити на карантині вихідного дня? Читати!
20 новодруків на будь-який смак.
«"Світлий Шлях": історія одного концтабору» Станіслава Асєєва
В’язниця, що насправді є концтабором, де застосовують моторошні тортури, діє в сучасній Україні. За тюремним парканом немає жодних законів, тут зовсім інше життя: у приниженні, страху й непевності, з ранами та слідами опіків на тілі, з болем від переламаних кісток і часто — від зламаної волі й свідомості. Тут головне завдання — вижити, коли жити вже не хочеться й від тебе майже нічого не залежить, зберегти здоровий глузд, коли вже близький до божевілля, залишитися людиною в нелюдських умовах, де віра, прощення, ненависть і навіть погляд між катом і жертвою набувають інших сенсів.
Щоб вижити в пеклі концтабору, журналіст Станіслав Асєєв написав цю книжку — відверту, емоційну, глибоку, в якій питань більше, аніж відповідей, бо життя людей після звільнення з полону назавжди розділилося на «до» і «після».
«"Кафе "Європа": життя після комунізму"» Славенки Дракуліч
«Європейський континент досі розділений. На місці давно зруйнованої Берлінської стіни пролягає розлам між Сходом і Заходом, що полягає у тому, в який різний спосіб люди обабіч продовжують проживати свої життя та сприймати світ. Чи є ці відмінності тінню комуністичного спадку, чи мають глибші підвалини? Що розмежовує нас сьогодні?
Не достатньо стверджувати, що справа в різному сприйнятті минулого чи концепціях часу. Але відвідавши ці краї, ви швидко усвідомите, що ми, східноєвропейці, існуємо в іншому часовому поясі. Ми живемо в цьому столітті, та, водночас, успадкували минуле, сповнене міфів та казок про кровну та національну приналежність. Подорожній також помітить багато прозаїчних моментів, як от повсюдний дивний та нав’язливий запах, брудні вулиці, зіпсуті зуби місцевих, дивне ставлення до грошей, проблему з громадськими вбиральнями, те, що більшість людей брешуть чи хитрують, або ж мають звичку обвинувачувати інших у кожній своїй невдачі...»
Відверта екскурсія в міське життя Будапешта, Тірани, Варшави та Заґреба, які ще продовжують акліматизацію в пост-комуністичних реаліях.
Ця книжка не пропонує простих рішень чи політично-знеболювальної терапії. Радше Славенка Дракуліч, хорватка з непересічною свіжістю та широтою сприйняття, пропонує свої точні, але людяні спостереження, цінні потужною емоційною відвертістю та ограненою ясністю інсайтів.
«І знов Олівія» Елізабет Страут
Лауреатка Пулітцерівської премії продовжує розповідь про життя своєї любої Олівії Кіттеридж, яка завоювала симпатії мільйонів читачів.
Колюча, саркастична і водночас безжально чесна, стійка до змін і здатна до глибокого співпереживання, Олівія Кіттеридж є «втіленням життєвої сили»! Олівія намагається зрозуміти не лише саму себе та власне життя, а й усе, що відбувається в містечку Кросбі штату Мен. Їй зустрічаються різні люди: юнка, що намагається змиритися із втратою батька. Молода жінка, налаштована народжувати у комічно недоречній ситуації. Медсестра з її спогадами про таємну закоханість у старших класах. Юристка, збентежена неочікуваною спадщиною.
І в кожному з цих випадків неймовірна Олівія продовжує нас дивувати, зворушувати й надихати - як каже сама Страут, «нести тягар таємниці якомога невимушеніше».
Бестселер The New York Times. Вибір року книжкового клубу Опри. Одна з десяти книжок року за версією People і одна з найкращих книжок року за версією: Time, Vogue, The Washington Post, Chicago Tribune, Vanity Fair, Publishers Weekly і багато інших.
«Як Земля сформувала історію людства» Льюїса Дартнелла
Мезозой вплинув на вибори у США. Маячня? А от і ні. Планета навчила людей плавити метал. Звучить як нісенітниця? Але це правда! Земля як впливала на людство, так і досі найнесподіваніше це робить. Завдяки їй вода з нашого тіла раніше текла в Нілі, випадала дощем чи клекотіла в океані. Піт, сльози й кістки були мінералами. Завдяки Землі люди видобули першу сировину й виготовили перші знаряддя праці. І цим її невидимий вплив не обмежується.
Планета стоїть за глобалізмом, нафтовим домінуванням Близького Сходу і нашими смаками — пластівці чи бутерброди на сніданок. І вона навіть таємничим чином обирає президентів і моделі голосування. Як? Захопливу відповідь ви знайдете на сторінках цієї книжки.
Джейкоб сумлінно відвідував лекції в університеті та готувався до скромної кар’єри доктора ветеринарної медицини. Та в долі були свої плани щодо нього. Втративши все, хлопець у буквальному сенсі вскочив у потяг — як виявилось згодом, цирковий. Саме цирк подарує йому друзів, кохану, професію і навіть слониху! Саме цирк навчить його протистояти злу і нічого не боятися. Через 70 років Джейкоб до найменших дрібниць згадає цю неймовірну мандрівку, ні про що не шкодуючи. Яскрава, драматична, щемлива історія з геть несподіваним і життєствердним фіналом.
«Несподівана радість тверезості» Кетрін Ґрей
Не кожна людина готова відкрито говорити про свою алкогольну залежність та шлях боротьби з нею. Проте Кетрін Ґрей знайшла у собі сили відверто, невимушено і чесно описала свою гірку історію пияцтва і свій шлях до тверезого життя.
У книзі «Несподівана радість тверезості» авторка розвінчує поширений у суспільстві міф про алкоголь як «дарувальника радощів», як «райські ворота до спілкування», що «бути тверезим — нудьга зелена».
Кетрін Ґрей розмірковує про суспільний тиск і нав’язування алкогольних традицій, аналізує дослідження провідних нейрологів і психологів про причини нашого тяжіння до алкоголю, заглиблюючись у природу цієї неоднозначної звички та її однозначні впливи на наші мозок і тіло.
Спираючись на власний досвід подолання алкогольної залежності, Кетрін Ґрей аргументовано й натхненно пояснює, в який спосіб тверезе життя може виявитися якісно ліпшим, значно цікавішим, багатшим, насиченішим, яскравішим, щасливішим. А втім, лише вам вирішувати, чи обрати цю альтернативну реальність без випивки й втішатися життям без похмілля.
«Там, у темній річці» Діанb Сеттерфілд
Ця загадкова історія сталася одного зимового вечора. У шинку «Лебідь», де так любили розповідати всяку бувальщину, з’явився чоловік. Поранений та знеможений, він тримав на руках непритомну дівчинку. Але за кілька годин дівчинка, яку всі на той час вважали мертвою, розплющила очі… Через деякий час за нею почали приходити ті, хто вважали її втраченою сестрою чи викраденою донькою. Ніхто з них насправді не знав, хто ця дитина. То для чого ж вона була їм так потрібна? Із кожним днем таємниця лише поглиблювалася. Німа дівчинка, що раптом перевернула своєю з’явою життя місцевих. Звідки вона взялася? Кому вона належить? І чи сама вона знає, ким є насправді?..
«Тут, у реальному світі» Сари Пенніпакер
«Тут, у реальному світі» — зворушливий і щирий роман, ода всім інтровертам, фантазерам і мрійникам.
Вейр класно проводить канікули, витаючи у хмарах: уявляє себе середньовічним лицарем і вигадує різні історії. Та батьки записують сина в літній табір, щоб він спілкувався з «нормальними» — товариськими дітьми.
Уже першого дня Вейр утікає з ненависного табору до напівзруйнованої церкви неподалік — і зустрічає Джолін, таємничу саркастичну дівчинку, яка вирощує там папаї. Літні дні минають весело — Вейр допомагає Джолін і перетворює церкву на власний замок з магічною купіллю. Коли ж цю земельну ділянку виставляють на аукціон, хлопчик згадує правило з лицарського кодексу: «Завжди стій на захисті Правди та Добра і борися проти Несправедливості».
Чи вдасться друзям урятувати своє улюблене місце? Чи стане Вейр справжнім героєм — тут, у реальному світі?
«Вибір. Прийняти можливе» Едіт Єви Егер
Докротка Еґер потрапила до Аушвіцу, коли їй було 16 років, там вона втратила батьків, а їй із сестрою вдалося вижити. Через кілька років після звільнення вона емігрувала до Америки, де протягом десятиліть працювала над тим, щоб зцілитись від травми.
У цій книжці історія її перебування у концтаборі та її звільнення, історія самозцілення та яку роль у цьому процесі відіграв Віктор Франкл, психотерапевт і теж вцілілий у Аушвіці, а також це історії її пацієнтів, яким вона допомогла пережити скрутні моменти.
За словами авторки, ніхто не може уникнути страждань у своєму житті, але кожен має вибір, як вийти з таких ситуацій — як жертва чи той, хто вцілів. І ця книжка про те, як дійти до такого вибору, як звільнитись від травм.
«Трамп vs світ» Керол Леоннідж, Філіп Ракер
Ця книга — рідкісний зразок документального політичного детектива. Від першої до останньої сторінки читач невідривно стежить за карколомними поворотами президентства Дональда Трампа — на думку багатьох політиків та аналітиків — найсуперечливішого очільника Сполучених Штатів Америки за всю їхню історію. Автори поступово розгортають сцени життя найвищої політичної еліти, показують «кухню» Білого дому й смакують із читачем страви, сяк-так зварені на ній в умовах жахливого невігластва головного кухаря. Кульмінацією книги є опублікування звіту спеціальним прокурором Робертом Міллером щодо втручання Росії у президентські виборчі перегони 2016 року, а початком розв’язки — сумнозвісна міжнародна телефонна розмова, що мало не залишила Сполучені Штати без президента.
«Географія геніальності: найцікавіші місця світу від Давньої Греції до Кремнієвої долини»
Чи замислювались ви коли-небудь, як формується геніальна особистість і чому саме в тому або тому конкретному місці та часі? Завдяки чому з’являються блискучі, талановиті, творчі люди, такі як Стів Джобс, Томас Едісон або Альберт Ейнштейн?
У цій захопливій книжці Ерік Вайнер вирушає в подорож слідами геніїв, у місця, де все сприяло появі новацій і творчому розвитку. Автор досліджує минуле і сьогодення, стародавні Афіни і Кремнієву долину, Китай за династії Сун і Флоренцію доби Ренесансу, Відень часів Моцарта і Фройда, Единбург за Просвітництва і Колкату на межі століть. Майстерно поєднуючи історичні факти і власні висновки, добуті з опитувань експертів, інтерв’ю з екскурсоводами, розмов із місцевими, Ерік Вайнер пропонує нам поміркувати ось про що: чи є можливим нині, саме тут і тепер, вловити той самий дух геніальності, сприятливий для появи сучасних геніїв?
«Круз та Лис. Напередодні» Антона Санченка
Не дивно, що першою російською навколосвітньою експедицією командували німець та українець — саме українці та німці будували Російську імперію. Дивно те, як росіяни вміють привласнювати й робити «русскими людьми» всіх успішних діячів, навіть якщо прізвище одного з них фон Крузенштерн і він естляндський барон, а іншого — Лисянський і він з козацького полкового міста. В усіх біографіях Лисянського Ніжин проходить скоромовкою і нічим не відрізняється від якогось російського містечка, а з Крузенштерном його знайомлять вже перед самим відплиттям експедиції з Кронштадта, попри те, що вони разом вчилися в Морському кадетському корпусі, воювали й були на багаторічній практиці в британському флоті.
Антон Санченко взявся реконструювати початки зіркової кар’єри майбутнього кавалера ордену Святого Георгія, власника іменної золотої шпаги, капітана першого рангу Юрія Лисянського. У результаті вийшла захоплива й дотепна розповідь про доленосні застілля і правильно вибраного кума, про користь вивчення іноземних мов і морську термінологію, про бригантини на річці Остер та алкогольні коктейлі на фрегаті «Луазо», про колекціонування морських їжаків і секрет ніжинської кабачкової ікри.
«Самотність. Сила людських стосунків» Вівек Мурті
Чому ми почуваємося все більш самотніми, якщо сучасні технології покликані нас об’єднати? Це питання вирішив дослідити колишній високопосадовець і один з найголовніших лікарів у США Вівек Мурті. Він опитав багатьох людей, які почуваються самотніми, і визначив, що стоїть в основі цього болючого стану та як його можна подолати. У цій книзі він вмістив справжні життєві історії про те, як в основі депресивних розладів, жорстоких вчинків, залежностей, стресових ситуацій вдома і на роботі стоїть саме самотність, покинутість і бажання, щоб тебе помічали.
Впоравшись із майже хронічною проблемою самотності, яка тільки шкодить нашому здоров’ю та соціальним зв’язкам, можна буде глобально подолати нетерпимість, нетолерантність та зробити людей у світі і справді пов’язаними. І не штучно, за допомогою технологій, а якісно - завдяки усвідомленню кожним своєї ролі щодо інших.
Пол Вільям Андерсон – відомий американський письменник-фантаст, неодноразовий лауреат найпрестижніших премій у царині фантастичної літератури – Г’юго, Неб’юла, Локус, та інших відзнак. Попри десятки романів, одним із найцікавіших його циклів є «Патруль часу», присвячений роботі темпоральної служби безпеки, яка діє у всіх часових і просторових точках світу, забезпечуючи охорону історії людства від стороннього втручання і запобігаючи її несанкціонованим змінам, які можуть призвести до стирання відомої нам реальності та заміни її альтернативною версією.
Альтернативна історія завжди слугуватиме захопливим полем для уявних експериментів, на кшталт того, а що трапилося б, якби свого часу Римська імперія не зникла, а продовжила своє існування, або ж європейці запізнилися з відкриттям Америки? Хід історії тоді б змінився радикальним чином, а світу, яким ми знаємо його тепер, ніколи б не існувало. Саме таким загрозам втручання у хід історії протистоїть Патруль часу – могутня організація, яка діє скрізь і завжди, у всіх часах усіх мислимих епох.
Цикл оповідань «Патруль часу», присвячений часовим та історичним парадоксам, а також надзвичайно складній, але й страшенно захопливій службі його працівників, яким, окрім неймовірних пригод у всіх епохах, інколи доводиться поставати перед доволі складними й незвичними морально-етичними дилемами, а також робити доволі непростий і болючий вибір, рятуючи нашу реальність від колапсу.
«Ошукана жінка» Симони Де Бовуар
Ім’я всесвітньо відомої феміністки Симони де Бовуар перш за все асоціюється із її класичною соціологічно-філософською працею «Друга стать», принаймні в нашій країні. Проте не менш цікавою є її художня проза. До цієї книги увійшли два невеличких романи «Свідомий вік» і «Ошукана жінка», а також «Монолог», невеличкий твір, чий літературний жанр можна визначити не інакше, як, власне, «монолог».
Прозові твори Симони де Бовуар виходять українською вперше. Ці тексти були продиктовані лівими політичними поглядами авторки, і, здавалося б, мали стати винятково ідеологічними, тобто спрощеними, однозначними. Проте героїні та герої Симони де Бовуар є живими і переконливими, а житейські ситуації, в які вони потрапляють аж ніяк не є штучними. Яким би не був їхній задум, маємо твори, які піднімають не лише соціальні, а й буттєві питання.
«Фрукти проти овочів» Олексія Коваленко
Перці й помідори — не овочі. Гречка — горішок. Вишня — не ягода.
Усе своє життя, успішно проігнорувавши ботаніку, ми керуємося лише одним простим (і хибним) правилом: солодке — фрукт, а все решта — овочі. Насправді це так не працює. У книжці «Фрукти проти овочів» ботанік, музейник та автор блогу «Довколаботаніка» Олексій Коваленко розповість справжню історію продуктів, які ми щодня бачимо на кухні та в супермаркеті, а ще навчить відрізняти овоч від фрукта, горіх — від горішка, а кавун — від ягоди. У книжці Олексій пояснить, хто намагався лікувати огірками безпліддя та укуси скорпіонів, як салату приписали здібності впливати на чоловічу потенцію, звідки примандрував до нас буряк та як приготувати каштани в домашніх умовах і не рознести квартиру на шматки.
Перед вами — не збірник рецептів і навіть не підручник з ботаніки, книжка Олексія Коваленка — це реальна та дотепна історія найзвичайнісіньких овочів і фруктів: від особливостей їхньої ДНК та селекції до найдивніших міфів і кулінарних лайфхаків.
Шарль де Ґолль – винятково важлива особистість в історії Франції. Це місце належить йому завдяки звершенням на користь країни та політичним рішенням, до прийняття яких він зумів спонукати французів. Оскільки більша частина його діяльності вписана в драматичний контекст історії, значущість цієї постаті видається ще вагомішою. Талановитий оповідач і досвідчений історик Бернар Фан простежує унікальний життєвий шлях знаменитого французького генерала і політика Шарля де Ґолля (1890–1970).
Він воював на фронтах Першої світової війни, обіймав високі посади в армії, поєднуючи військову кар’єру з літературною працею. Під час Другої світової війни розгорнув прапор боротьби за звільнення Франції, повернув їй ранг великої держави і очолив Тимчасовий уряд. Довгі роки де Ґолль перебував в опозиції, але, врешті-решт, повернувся до влади, заснував П’яту Республіку і став її першим Президентом. Обіймаючи цю посаду десять років, де Ґолль зробив величезний внесок не тільки в історію сучасної Франції, а й у світову історію. Тож разом з автором спробуємо поглянути, яким було життя Шарля де Ґолля, присвячене службі задля величі Французької Республіки.
«Міські джунглі. Або як рослини допомагають нам творити гармонію і стиль»
Іґоря Джосіфовіча, Джудіт де Ґраф
Надихайся, дізнавайся, дій. «Міські джунглі» — це не просто книжка, що лежатиме на журнальному столику задля краси. Це найпрекрасніший і найдивовижніший спосіб оживити свій дім і створити в ньому затишок.
У «Міських джунглях» на вас чекає натхненна подорож Європою й гостювання в п’яти домівках у стилі «еко», ви зможете зблизька роздивитися рослини, що мешкають у творчих людей, і поспілкуватися з цими людьми про їхніх зелених друзів, про догляд за ними і про різні інтер’єрні еко-рішення. Це видання — дещо більше, ніж просто книжка, яку ви гортатимете час від часу для натхнення, і яка переважно лежатиме на вашому журнальному столику задля краси. Тут для вас зібрано десять рослинних портретів, а також багато простих порад щодо догляду за рослинами. Ні, це не енциклопедія з ботаніки. Ця книжка — для кожного, хто хоче озеленити свій дім, незалежно від того, новачок він чи експерт. Ні, ми не віримо, що кожна людина від природи наділена чудесним даром садівництва. Але хочемо вірити, що кожна людина спроможна жити з рослинами й доглядати за ними. Потрібна лише відповідна інформація, і ця книжка — перший крок у правильному напрямку.
«Коротка історія всього» Кена Вілбера
Хай легковажна назва не вводить читача в оману: під обкладинкою — серйозний філософський розмисел про суперечливі шляхи, якими розвивалося людство в психологічному, емоційному, інтелектуальному, моральному і духовному планах. Ідея Вілбера зводиться до того, що західна традиція не охоплює всього екзистенційного досвіду людини, а тому не справляється з роллю єдиного джерела питань і відповідей. Вілбер виступає в ролі демістифікатора, тонкого критика учителів, методів, ідей і систем, які обіцяють привести до істини, проте виявляються неповними або хибними. Висловлюючись метафорично, він знайомить Будду з Фройдом і пропонує альтернативний погляд на духовну еволюцію людини.
«Коротка історія всього» показує світ в оригінальному ракурсі та пропонує відповідь на злободенні питання сучасності — про зміну ролі чоловіка і жінки, про руйнування довкілля, про розмаїття і мультикультуралізм, про витіснену пам’ять і сексуальне насильство над дітьми, про роль інтернету в інформаційну епоху та багато іншого.
Українське видання містить також розлогий діалог з Ланою Вачовскі, співавторкою легендарної «Матриці» і давньою шанувальницею творчості Вілбера.
«Кордони мрій. Про Невизнані Республіки» Томаша Ґживачевського
Тринадцять захопливих художніх репортажів із псевдореспублік затягують читача в чорні діри альтернативних, але водночас таких справжніх реальностей. Абхазія, Південна Осетія, Нагірний Карабах, Придністров’я, «ЛНР», «ДНР» – де-юре вони не існують, де-факто там триває життя за своїми специфічними законами, надиктованими парадоксальною реальністю та невтіленими мріями про незалежність.
Огляд підготувала Оксана Ускова
Підписатися на:
Дописи (Atom)