20 березня - Всесвітній день казки
Це свято виникло за ініціативи Швеції в 1991 році.
Ці березневі заходи у другий декаді місяця мають традиційний щорічний характер.
Ка́зка — це народно-поетичний або писемно-літературний твір про передбачувано вигадані події чи осіб, іноді за участю фантастичних сил, який має повчальну мету.
Казки - це ігрові посібники для дорослих і дітей, що містять у собі сукупність настанов, які описують, зберігають і передають фіксований комплекс дій людини в його побутовій практиці. В них сформульовано інтегральне уявлення народу про сенс успіху людини та способи досягнення такого успіху.
Мистецтво казки полягає в тому, що вона гармонізує людину з навколишнім світом з одного боку, а з іншого - координує її в суспільстві, світі, вигаданому людьми. Казка нівелює страхи навколишнього світу і пояснює встановлену систему взаємних обов'язків і прав світу вигаданого, щоб вони своєю чергою не викликали страхів.
Казки.
З самого дитинства казки супроводжують нас. Мами розповідають їх на ніч. Хлопчики мріють про скарби піратів, а дівчатка захоплено читають історії про принцес. Так давайте поговоримо трохи про цікаві казкові факти.
• Вінні-Пух отримав першу частину свого імені від однієї з реальних іграшок Крістофера Робіна, сина письменника Мілна.
• За однією з версій відома негативна героїня багатьох російських казок Баба Яга була винайдена від східного слова Бабай ага - злий пан.
• Основою для «Казки про рибака і рибку» Пушкіна послужила казка братів Грімм «Рибак і його дружина».
• Існує англійська народна казка - аналог російського «Колобка» - в якій головного героя звуть Джонні-пончик.
• Одна з версій виникнення Чеширського кота з «Аліси в країні чудес» звучить так: в графстві Чешир за часів Річарда III жив лісничий Кетерлінг, який люто посміхався, коли йому вдавалося піймати браконьєра.
Материнська поезія Наталки Забіли
«Стояла собі хатка – дірявий чобіток, а в ній жила бабуся – що мала сто діток. Така була сімеєчка, сімеєчка мала. Ніяк із нею впоратись бабуся не могла». Пам’ятаєте? Так починається один з віршиків чудової збірочки «Стояла собі хатка» відомої дитячої письменниці Наталії Забіли.
В цьому році, 5 березня ювілейна дата, виповнюється 120 років з дня її народження. ЇЇ творчість називали «материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою». Її казки, вірші, оповідання і сьогодні користуються попитом, вони подобаються дітям, легко сприймаються та швидко запам’ятовуються.
Вона вміла легко та невимушено розмовляти з дітьми, розповідати про прості та складні речі цікаво та зрозуміло. Кілька поколінь дітей виховувалися на її творах. Майже у кожній родині були її «Ясоччина книжка», «Прабабині казки», «Весела абетка», «Під дубом зеленим», «Вередливі жабки» та інші. Видавалися вони мільйонними накладами. Та відома вона була не лише як дитячий автор,а й як відомий перекладач, вона перекладала класиків світової літератури на українську. Школярі вчилися за підручниками, укладачем яких була Наталка Забіла.
А народилася дитяча письменниця, перекладачка, авторка понад 200 книг, перша лауреатка літературно премії імені Лесі Українки Наталія Забіла у 1903 році в Петербурзі в аристократичній, дворянський родині. З малих років її оточувала музика, література та образотворче мистецтво.
Її предком був козак - характерник Петро Забіла з Борзни. З дитинства вона чула розповіді про 17 козацьких полковників з роду Забіл. Дійсно, у роду Забіл було багато творчих особистостей. Дід був відомим скульптором, тітка - оперною співачкою, батьки мали хист до живопису та навчалися у художньому училищі. Наталка з дитинства чула українські пісні та слухала українські казки. Талановита Наталка читала Шевченка, слухала музику Лисенка, захоплювалася творами Лесі Українки і сама робила спроби писати.
Спокійне життя дівчини пішло шкереберть після Жовтневого перевороту 1917 року. Мати з дітьми повтікали в Україну. Родина відчула голод та холод. Дівчина швидко дорослішає, бо потрібно допомагати братам та сестрам. Закінчує прискорений курс гімназії, влаштовується вчителькою. Згодом закінчує Харківський інститут народної освіти. Ще студенткою друкує свій перший вірш і все частіше її твори з’являються у дитячих журналах та газетах, а 1924 році побачила світ її перша книжка.
За своє життя вона видала їх багато і в кожній відчувалася материнська любов та щирість. Вона добре розуміла дітей, бо сама була матір’ю, намагалася виховувати кожну дитину розумною та вихованою, чесною та мужньою. Вона начебто невимушено спілкувалася з малечею, розповідала їй про природу, вчила бачити прекрасне поруч. А які чудові в неї віршовані казки – вони наче музичні твори, такі пісенні, легкі, прозорі. В своїх прозових оповіданнях письменниця розповідала про життєві ситуації, з яких дитина дізнавалася про особливості дорослого життя і пропонувала замислитися над вчинками та поведінкою дорослих.
Твори Наталки Забіли морально не застаріли і сучасні діти слухають з радістю чудові книжки талановитої жінки.
Віртуальне знайомство «У віршах дитячих відкриваю себе»
( до 120-річчя від д.н. Наталі Забіли)
Інтерактивна гра із 4-ми класами "Шевченківські дні"
Зміст заходу: демонстрація презентації про життя і творчість Кобзаря, виконання завдань інтерактивної гри "Шевченківські дні", розповідь бібліотекаря про цікави факти стосовно особистості і спадщини поета, про картини-оптичні ілюзії українського художника Олега Шупляка,учні 4-а і 4-б класів наприкінці заходу прочитали поезії Тараса Григоровича.
.jpg)
Онлайн-зустріч із 7-ми класами "Згадаємо про Тараса"
Зміст заходу: розповідь про цікаві факти, які стосуються Тараса Григоровича Шевченка, спадщини поета, про музей найвідомішій книзі "Кобзар", пам'ятники встановлені Кобзареві від Бразилії до Китаю..тощо. Діти виконали інтерактивну вправу "Факти про життя Т.Г.Шевченка: правда чи міф?" , відповіли на питання двох тестів, подивились мультфільм про Кобзаря.
.jpg)
Тарас Григорович Шевченко у кожного з нас свій..
штіблети нестарий мужчина.
Автор плакатів – Андрій Єрмоленко, бачить сучасного Шевченка саме таким.
Можливо, у наші дні Тарас Шевченко писав би тексти пісень для популярних рок-груп. Або став байкером і роз'їжджав містом у шкіряній куртці.
Автор плакатів – Андрій Єрмоленко, бачить сучасного Шевченка саме таким.
Можливо, у наші дні, у дні 2023 року Тарас Шевченко був саме таким.
У ХІХст Тарас Шевченко був саме таким.
Можливо, у наші дні, у березні 2023 року Тарас Шевченко був саме таким.
Тарас Шевченко у кожного свій, але один на всіх.
Художник Євген Барабан.
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
© Тарас Шевченко
Художник Володимир Слєпченко («Сновидіння»)
Цікаво!!!
Тарас Шевченко у цифрах
Не будемо довго розмірковувати та розголошувати всім відомі істини про непересічний талант Кобзаря, а пропонуємо деякі статистичні відомості про нашого видатного земляка, як просту людину і талановитого митця.
Двовзори (картини з подвійним змістом) Олега Шупляка
Вітер віє повіває,
По полю гуляє.
На могилі кобзар сидить
Та на кобзі грає. (Т. Г. Шевченко)
Та на кобзі грає. (Т. Г. Шевченко)
Олег Шупляк – член НСХУ з 2000 року, за освітою архітектор, проте, вже довгий час займається малюванням та живописом.
Свою першу картину-ілюзію художник присвятив великому Кобзареві. Цей портрет автор створив на основі двох класичних українських образів - молодого кобзаря та звичного для України сільського пейзажу.
Оптичні ілюзії – лише мала частина творчості художника.
Офіційний сайт Олега Шупляка - https://shupliak.art/uk/
Цікаво знати..
Драматичні поеми Лесі Українки ‒ коштовна окраса нашої культури. «Бояриня» ‒ єдина перлина її драматургії, що створювалась на матеріалі української історії. Причому відбувався приголомшливий збіг трагічних колізій особистої долі Лесі Українки-мисткині (драма була написана в Єгипті, на лікуванні, в час, коли самій письменниці ставала дедалі яснішою фатальність її хвороби, за три дні (!), з 27 по 29 квітня 1910 року) і трагічних колізій тієї доби, якій була присвячена «Бояриня» ‒ страшної доби Руїни.
Леся задумала цю драму і втілила свою ідею в умовах, які, м’яко кажучи, не вельми сприяли художній творчості взагалі, а тим більше не сприяли створенню шедеврів, що змогли б працювати «в регістрі вічності». Щохвилинний біль, слабкість, температура... Але Леся, незважаючи на обставини, залишалася собою. То була та сама Леся, яка ще 26 лютого 1906 року написала Ользі Кобилянській: «А я таки знаю, що я ще сильна і що не люди поборють мене!» І, працюючи всупереч усім можливим і неможливим перепонам долі над «Бояринею», письменниця бачила своїм духовним зором і Україну 60-х років XVII століття (приблизний час дії), й Україну 1910 року, таку близьку і таку далеку від неї, й Україну майбутнього.
Яка ідея живила цю драматичну поему? Поетеса, імовірно, хотіла відшукати відповідь на «прокляте», «вічне» українське (і не тільки українське!) запитання: як її народ вступив у «зачароване» диявольське коло неволі, ‒ і політичної, і, головне, духовної, ‒ чому це відбулося і як це коло розірвати? Отож ідеться про образ «рідної неволі» (неволя, як і зрада, відступництво, віра, подвиг, ‒ один із наскрізних мотивів творчості Лесі Українки). І, отже, незмірно більше тут болю, туги й жахливих відкриттів.
Сюжет драми не складний. До садиби «не дуже багатого, але значного козака з старшини» Олекси Перебійного приїжджає гість із москви, Степан, «молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко одразу, що він не моzкаль». Чому хлопець перебрався туди в цей час зрад (і «компромісів» просто на межі зрад), коли «славний» гетьман Іван Брюховецький «проклав дорогу» холопства й ганьби до москви, отримавши там в обмін на відмову від суверенних прав України чин боярина, коли гетьмани різної орієнтації (проросійської, пропольської, протурецької) заливали Україну кров’ю, буквально роздираючи її на шматки? Ось пояснення самого Степана:
Та якби ми не гнули тута спини,
То на Україні, либонь, зігнули б
У три погибелі родину нашу
Московські воєводи...
Хоч хлопцеві при царському дворі доводиться вельми сутужно (треба брати участь у монарших і боярських «беседах», підписуватись «холопом Стьопкою», терпіти образи та знущання!), він нібито й знаходить вдалі аргументи для самовиправдання:
Не задля соболів, не для казни
Подався на Москву небіжчик батько!
Чужим панам служити в ріднім краю
Він не хотів, волів уже на чужині
Служити рідній вірі, помагати
Хоч здалека пригнобленим братам,
Єднаючи для них цареву ласку...
Позицію батька цілком поділяє й син. «Чи мають вони рацію?» ‒ ставить питання авторка. Які наслідки подібного компромісу?
Життя «поблизу» царя, в атмосфері злоби, доносів, жорстокості й недоброзичливості виявляється нестерпним не тільки для Степана (хоч би як він прагнув пристосуватись), але й для його коханої дружини Оксани, яку він забрав із собою в москву.
Образ Оксани ‒ вона і є «бояриня» ‒ сповнений справжньої поезії; осягнувши її незбагненим зором художника, Леся Українка наче наблизила до себе в пісках Хелуана далеку і єдину у світі Україну... Про майстерність поетеси як творчині «Боярині» можна говорити довго (відзначимо лише, що історичні реалії відтворені у драмі тонкими, скупими, ледь помітними «штрихами», «натяками», «згадками», а серед дійових осіб немає жодного реального діяча тієї доби, і це не випадково!). Коротко торкнемось пророчих відкриттів Лариси Петрівни, котрі зовсім не лежать на поверхні.
«Рідна неволя», стверджує поетеса, страшна ще й тим, що вона добровільна, що бранець, раб, невільник, який потрапив у цю біду, завше зможе переконати себе, що «так краще» для України, для рідних, близьких, друзів. І хоч сам Степан у хвилини просвітління усвідомлює, що він саме «невільник», логіка злоякісного компромісу, котрий повільно, але невблаганно перетворюється на зраду, бере своє. А Оксана не може змиритись із «загибеллю душі» ‒ своєї й чоловікової; вона бачить те, що ясно бачила і відкрила її творчиня: несумісність духовної будови московського царства, де «скрізь палі, канчуки... холопів продають...» (недарма цар Олексій Михайлович гнівно та в’їдливо порівнюється Оксаною з «татарським ханом»!), де зневажають гідність людську взагалі й жіночу зокрема (жінка «сидить по теремах», «не бачить світа», змушена ховати обличчя), де панують тортури, доноси, інтриги, «візантійська» політика... Оксана не може дихати в такій атмосфері, тому її загибель практично неминуча.
Тож не дивно, що в радянський час «Бояриня» перебувала, по суті, під суворою забороною. Авжеж, хіба могла написати «націоналістичний» твір співачка «досвітніх вогнів»?!.
© Ігор Сюндюков
Підписатися на:
Дописи (Atom)