Показ дописів із міткою День народження. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою День народження. Показати всі дописи
Івану Франку - 170.
Сьогодні ми згадуємо людину, без якої неможливо уявити сучасну українську націю. Його називали «академією в одній особі», і це не перебільшення. Важко знайти у світовій культурі людину такого безмежного творчого діапазону, як Іван Франко. Видатний український письменник, поет, драматург, перекладач, літературний критик, літературознавець, журналіст, фольклорист, етнограф, публіцист, видавець, філософ, мовознавець, історик і теоретик літератури. Франко залишив нам колосальну художню і наукову спадщину – золотий фонд української культури. Він написав близько 6 тисяч праць найрізноманітніших жанрів, які перекладено багатьма мовами світу.
Іван Якович очолив першу українську політичну партію. І першим поєднав вишиванку та європейський костюм. І ще багато в чому був першим! Номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. Однак премію вручають прижиттєво. Франко пішов у вічність за кілька місяців до можливого тріумфу.
До 170-ї річниці від дня народження письменника пропонуємо вам переглянути ювілейну мозаїку "Розум і серце українського народу"
>
Тарасу_Шевченку_212_років
Ми сьогодні вшановуємо людину, яка жила майже двісті років тому. Але дивна річ — її слова досі звучать так, ніби вони сказані сьогодні.
Шевченко не просто писав вірші. Він залишив нам питання. Чи будемо ми байдужими? Чи будемо мовчати, коли бачимо несправедливість? Чи будемо пам’ятати, хто ми і якою мовою говоримо?
Його покоління зробило свій вибір. Тепер ми робимо свій.
І, можливо, найважливіше для нас - це не тільки знання про Шевченка. А розуміння, що історія завжди починається з вибору однієї людини. Можливо, саме з такого вибору, який колись зробите ви.
Наш Кобзар завжди сучасний. Він був з нами на Майдані під час Революції Гідності. Він з нами зараз під час війни. Його цитують. Він актуальний і сьогодні. Пророк. Неможливо уявити, якою була б Україна без Шевченка.
"Він не буде абияким чоловіком", - сказав про сина Тараса Григорій Шевченко. "Він знав про свого сина щось таке, чого не знали інші. Він був єдиним, хто відчував, що доля в Тараса буде особливою.", - Володимир Панченко (з книги "Він не буде абияким чоловіком").
"Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі в іржу, ані його любові до людей – в ненависть і погорду, а віри в Бога - у зневіру і песимізм… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.", - Іван Франко про Тараса Шевченка.
А ще - Тарас Шевченко - багатогранний геній. Дуже великою є і його образотворча спадщина: відомо понад 1000 портретів, пейзажів, офортів.
Сьогодні день народження Тараса Шевченка – поета, чия сила слова пережила століття і стала частиною душі українського народу. Його рядки народжувалися з глибини пережитого болю, з любові до рідної землі та з непохитної віри у гідність людини. У його поезії звучить правда, яка не старіє, і надія, що здатна підтримувати навіть у найтемніші часи.
Для кожного, хто любить книги, Шевченко – це більше, ніж класик. Це голос, що пробуджує думку, змушує відчувати глибше і дивитися на світ уважніше. Його твори відкривають перед читачем не лише історію, а й внутрішню силу слова, яке здатне торкнутися серця.
Сьогодні – гарна нагода знову розгорнути «Кобзар». Прочитати хоча б кілька рядків і відчути, як крізь них говорить людина, яка понад усе любила свій народ і свою землю. Бо справжня література не зникає з часом – вона продовжує жити у кожному, хто бере до рук книгу
17 листопада - день народження Софії Андрухович
"Література - найлагідніший спосіб торкатися болісних тем.", - Софія Андрухович.
Міжнародний успіх здобув роман письменниці "Амадока", який перекладено вже 16 мовами.
Нещодавно Софія Андрухович і перекладач Нільс Гокансон стали лавреатами Міжнародної літературної премії Культурного центру та Міського театру Стокгольма. Премією відзначили перший том видання роману "Амадока", який у Швеції вийшов у двох частинах.
У жовтні цього року письменниця була однією з міжнародних гостей Книжкового ярмарку в столиці Фінляндії Гельсінкі, де вийшов переклад"Амадоки" фінською мовою.
"Війна - це, звичайно, якийсь крайній вияв реальності. Ми часто ставимося до неї як до чогось аномального і перестаємо бачити, що війна це насправді вияв людини і вияв людського життя. І що на війні всі вияви і хороші, і погані. Після кожної атаки ми сумуємо, але потім продовжуємо нормальне життя. Це дуже важливо, бо буденні речі та зустрічі з близькими допомагають зберігати здоровий глузд.", - сказала Софія Андрухович в одному з інтерв'ю.
Народилася майбутня письменниця в Івано-Франківську в родині знакової постаті в українській культурі - Юрія Андруховича. "Він не заохочував, але й не перешкоджав мені бути письменницею. Він дав мені свободу робити власний вибір.", - каже Софія. На ній природа жодним чином не спочила. Досить взяти до рук і зануритися в її твори, щоб переконатися в цьому.
За її романом "Фелікс Австрія" - найкращою книгою 2014 року за версією BBC Україна - знято художній фільм "Віддана".
У видавництві Komubook вийшов роман Софії Андрухович"Катананхе". Письменник Олександр Михед так відгукнувся про нього: "Моя нова улюблена книжка Sophia Andrukhovych. І взагалі одна з найкрутіших у сучасній українській літературі. Фантастично реалістична книжка. Як дивовижно вишукано вона написана. Які глибинні архетипи, пантеони і патерни людської долі зачіпає.".
У 2026 р. в одному з найбільших у світі видавництв - американському Simon & Schuster вийде друком англійською бестселер "Амадока".
"Мені здається, "Амадока" зараз може дати багато що зрозуміти про Україну. Або підштовхнути інтерес до важливих українських тем, просто завести людину в режим пошуків і щось відкрити.", - Софія Андрухович.
"Роман "Амадока" - про зникнення цілих світів і культур та про те, що залишається натомість. Авторка порушує питання, чи існує зв’язок між Другою світовою війною та Голокостом і знищенням української інтелігенції у часи сталінських репресій. А також яким чином це пов'язано з війною, яку Росія веде проти України, і яка почалася не в XXI столітті, а вже дуже давно."
Ліні Костенко -легенді української літератури, чий голос звучить крізь покоління - 19 березня виповнюється 95 років. Її вірші – це не просто римовані рядки, а код нації, що пульсує в кожному рядку. Вона писала про нашу історію без прикрас, про біль і боротьбу, про красу й велич рідної землі, про людей, які її творять. Її поезія була актуальною вчора, залишається такою сьогодні і звучатиме в майбутньому, бо в її словах – сама Україна: незламна, горда, вільна.
Весна… Її прихід це завжди свято. Свято оновлення , відродження ! А чи знаєте ви, що весна приходить до нас не лише з першим теплом та сонцем ? На початку весни 9 березня ми, українці, відзначаємо річницю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка!
Його погляд, обличчя, постать відомі кожному українцю і не тільки! По всьому світу знають цього видатного поета і художника.
У світі налічується 1384 пам’ятника Тарасу Шевченко. На його честь названі , навіть, астероїд, мала планета, кратер на Марсі! Відомість прийшла до нього завдяки його поезії, яка славила Україну, його і нашу з вами Батьківщину! І коли зараз наша Україна в страшній небезпеці, коли стикає кров’ю, приспана лукавими і збуджена в огні, бореться за своє існування він разом з кожним із нас, він – частка кожного із українців! Його пророцтва відкривають нам свою справжню суть, його слова надихають на боротьбу!
ТАРАСОВА МРІЯ
"Поставлю хату і кімнату"
(Т. Шевченко)
Блаженна мріє, думонько-дитино,
Колисана ще з молодості літ!
Це ти йому курличеш журавлино
І зболеного кличеш в переліт.
На теплі води, на вишневі зорі,
Де над тополями Чумацький Шлях,
Несеш його, змордованого в зморі,
З Дніпра лелієш хатою в полях.
Вже й час йому спочити на порозі,
Схиливши в тиші вдумливе чоло,
Бо ж доста був затриманий в дорозі
І довго дуже дома не було.
Давно вже визрів терен з того болю,
Що упокоїв матір молоду.
Та й наче вже спокутав гріх за волю,
Муштрований в солдатському ряду.
…І він летить на отчу Україну,
За крила взявши пензель і перо.
Пора ж йому поставити хатину,
Щоб вікнами дивилась на Дніпро.
І щоб у тій маленькій благодаті,
В благословенному отім раю
Брати і сестри, на рідню багаті,
На долю не огнівались свою.
Отак щодня рятується думками,
Рвучи ланці полону самоти,
А нишком плаче, що наріжний камінь
Йому одному, ох, не донести.
Будує хату з мрії голубої,
На покуть слово ставить, слово-клич.
Візьми його, народе, стань собою
І сам себе в тім слові возвелич.
Сповий дітей вишневим первоцвітом,
Та не приспи те слово в сповитку,
Хай буде їм високим заповітом,
Насущним хлібом стане на віку.
Бо прийде час – усіх покличе Мати
І запитає кожного колись:
Чи не забув, з якої вийшов хати,
З якого слова всі ми почались?!
Михайло Ткач(1982)
25 лютого – 154-та річниця від дня народження Лесі Українки.Сильна. Незламна. Вільна. Вона не лише наша історія – вона наш голос, наша боротьба, наша Україна. «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!» Леся Українка залишила нам головне:справжня свобода живе в серці та думках, сила – у незламності духу.
До 70-річчя Зірки Мензатюк: 21 жовтня святкує ювілейний день народження українська дитяча письменниця, казкарка, журналістка Зірка Захаріївна Мензатюк
«Зірка Мензатюк — одна з тих сучасних українських письменниць, чиї книги не затримуються на полицях книгозбірень. У Рівненській обласній бібліотеці для дітей книжкові формуляри її видань щедро рясніють записами про видачу юним читайликам.
Збірочки для наймолодших — «Зварю тобі борщику», «Як до жабок говорити», «Катрусині скарби» уже й трохи зносилися від допитливих дитячих долоньок. А книга «Зварю тобі борщику» стала однією з героїнь рубрики «Книжкові скарби», яку бібліотекарі обласної дитячої книгозбірні вели в передачі «Невгамовні дослідники» на місцевому телевізійному каналі.
Серед книг для середнього шкільного віку чи не найпопулярнішими серед малих рівнян стали «Таємниця козацької шаблі» та «Ангел Золоте Волосся». Та й як не пробудити цікавість учня, якщо у книзі написано про твій рідний край? Розкриваєш «Таємницю козацької шаблі» і починаєш мандрівку Рівненщиною: Гоща, Дубно, Дубенський замок, Тараканівський форт, Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», відомий також як «Козацькі Могили» у с. Пляшева. А якщо розповідь переплетена карколомними пригодами твоїх однолітків та ще й так зрозуміло і легко розкриває героїчну історію українського народу — то читається на одному подиху.
***
«Людина влаштована так, що їй завжди кортить знайти «точку відліку» й створити систему координат, у якій нарешті «все стане на свої місця». У побуті і в державотворенні, в ідеологічних баталіях і духовній борні ми підсвідомо тримаємося оцього «стрижня», щоправда інколи як мавпи перескакуючи з одної «надійної опори» на іншу в пошуках їжі та прихистку… Напевно тому найважче розповісти дітям про те, чому і, головне, навіщо, ми опинялися в тій чи іншій Системі.
А ще з дітьми дуже складно говорити про смерть. Не тому, що страшно, неестетично чи болюче. А тому, що розмова про смерть завжди обертається на розмову про найскладнішіе — про Любов і про Час — два дива, які людство так і не навчилося відтворювати... Ніхто й ніколи не поверне собі «в повному обсязі» ні втраченої любові, ні втраченого часу. Але попри те всі ми прагнемо любити і пам‘ятати.
Останні десятиліття події в Україні розгорталися так стрімко та різновекторно, що найменше хотілося говорити з дітьми про ось такі складні речі. Хотілося «теплих» історій і веселих оповідок, красивих картинок і Божої ласки… Але настала мить, коли складних розмов уже не уникнути. Повість Зірки Мензатюк «Як я руйнувала імперію» (2014) — одна з перших і тому знакова у новітній українській книзі для дітей, спроба всерйоз поговорити з юними сучасниками про Любов і Час.
Твір автобіографічний, відвертий і доволі безжальний насамперед щодо автора. Письменниця відтворює як характери, так і саме звучання «радянської» доби, манеру тогочасного (а отже й свого!) духовного і душевного буття. І якщо нинішньому юному читачеві від того трішки млосно, то авторці таки вдалося донести неприкрашеним справжній — затхлий, наївний у своїй жорстокості й безглузді «дух епохи». Думаю, для багатьох, кому не довелося жити в радянський час, описи родини сільського директора школи чи Папи Запотіцького видадуться як мінімум нарочито безглуздими. Але насправді це типові люди того, на жаль, все ще близького нам часу. Люди зовсім не погані, й не «придумані», а звичайнісінькі, обивателі, звиклі швидко знаходити правильне поведінкове «русло». Та навіть позитивні персонажі повісті постійно зайняті пошуками матеріальних компонентів буття — одягу, їжі. Бо саме на це й тратилася насправді левова частка часу «радянської людини». Те що залишалося, йшло на вистежування одне одного, емоційні виплески та самокопання. Й підлітків це стосувалося тією ж мірою, що й дорослих. Оце змізерніння щоденних поривань письменниця передала дуже точно. Й інтелігенції те все стосувалося чи не найбільше — «не співучасть» у «дурному бунті» народу — одна з її характерних рис і досі.
Саме таких дідів — дрібних і величних водночас, «використаних» оточенням і власними пристрастями, знищених і непереможних відкриває сучасним підліткам Зірка Мензатюк, оголюючи перед поколінням власних онуків неприглядну й величну водночас правду недалекого минулого. Її герої насамперед — породження й відголосок «українського пострадянського» світу, а їхні драматичні пошуки та чин продиктовані найперше бажанням письменниці тут і сьогодні знайти порозуміння з «іншим» поколінням у найсуттєвішому — Любові та Часі. Бо без цього намагання пізнати й зрозуміти одне одного між дідами та онуками ніхто з нас не опанує ні себе, ні свого місця в світі. Ми вкотре почнемо з «чистого листа» чергову чернетку своєї уривчастої історії…
Отже, любов.
У Зірки Мензатюк це наскрізна ідея твору, константа, несхибний камертон, за яким легко визначитися з будь-яким вибором. Саме любов‘ю продиктовані всі вчинки головних персонажів — починаючи з підліткового випендрювання та «втріскування» одне в одного й закінчуючи глибоким сердечним переживанням почуття любові до Батьківщини та Бога. Саме намаганням авторки розкрити перед підлітками всю неявну, але безмежну силу цього почуття продиктована поява в повісті історії кішки Пуми та баби Сафронихи. Здається, покликані лишень бавити читача, даючи привід для кумедних ситуацій, вони поступово обертаються на найдраматичніших персонажів і дають Яринці важливі уроки життя. Дрібна «навіжена» Пума раптово зникає, залишаючи в душі дівчинки величезну ніким іншим не заповнювану порожнечу, і Яринка усвідомлює, що любов не буває маленькою чи безслідною. А Сафрониха виявляється дівчиною, чиє кохання було знищене війною та яка все життя добивається церкви в селі як свободи долюбити єдину рідну людину хоча б на тім світі. Дивакувата «пересічна» баба постає живим уособленням вірності та віри, доводячи, що любов всепереможна.
Страх розділяє героїв твору на тих, хто його породжує, і тих, хто його долає. Лише останнім відкриваються світлі сторони життя й можливість щиро любити. Бо любов завжди пересилює страх і звільняє.
Саме тому любов уможливлює свободу пам‘яті.
У Зірки Мензатюк «пам‘ятати» однозначно рівноцінне «любити». Яринка не задумається над природою чи специфікою пам‘яті, бо для неї це — природня частина буття, а не вибір. Підлітки, як і батьки та діди, насамперед — «живі свідки» величних і мізерних діянь усіх поколінь українства. Для них пам‘ятати — чин, а не стан. Саме тому Ігор не лише пригадує подвиг Кантемра, а й на весь голос («один на весь світ») кричить «Слав Україні!», а Орися з Василем не лише танцюють давні «Коси» в дідівських строях, а й підносять жовто-блакитне полотнище, яке «...пахло небезпекою... тюрмою, Сибіром, сивим холодом Заполяр‘я». Саме тому Яринка з друзями до останку спостерігають за драматичним протистоянням «звиклих до покори» селян з міліцією біля церкви, «засвідчуючи» свою співучасть і готовність пам‘ятати саме цю подію.
Місцем і співучасником подій у повісті є Система як спільність пов‘язаних якимись дивними й зуроченими зв‘язками людей, у межах якої юні герої вимушені формуватися, відкриваючи власну самість як інакшість. У Зірки Мензатюк «реальний» «радянський» світ протистоїть «романтичному» національному. Оскільки право на позицію кожної зі сторін оплачене кров‘ю, тому «нормально» бути непримиренним щодо «інших». Як тільки герої покидають цю «зону комфорту», їм доводиться переборювати загальноприйняті страхи, вчитися любити ближніх і приймати їх у всій неоднозначності. Як наслідок, герої-підлітки опиняються поза Системою, тобто стають «іншими» і вимушені творити власний, «інший» щодо батьківського світ.
Цікаво, що «правильне» середовище і його «правильні» мешканці постають у нагромадженні безкінечної низки суто фізичних об‘єктів. У «Як я руйнувала Імперію» це повторювані переліки «дефіцитів» і побутових речей, «доступних» (чи ні) кожному з персонажів, що маркують їхнє соціальне положення чи навіть духовний вибір (так, родина Яринки віддає перевагу черзі в Домський собор перед чергою за штучними шубами).
Герої-підлітки в творі схильні до рефлексії та споглядального світосприйняття, прагнуть резонувати з часом і оточенням, звикли діяти емоційно та спонтанно. Авторка повсякчас змушує їх цитувати улюблені тексти та вкладає у їхні внутрішні діалоги далекі від дитячих лексеми й звороти. Останнє було б недоліком, коли забути, що Яринка — представниця родини зі значною традицією книжності. А для таких підлітків і досі звично й навіть обов‘язково відлунювати думками й фразами свого дорослого оточення, сипати цитатами й алюзіями. Окрім того, подібні «посилання» в мовленні дітей завжди відігравали роль чіткого ідентифікатора: якщо ти не знаєш «кодових» фраз у певному молодіжному середовищі, ти — «чужий».
Цікаво, що перші почуття героїв описані геть не схоже до розтиражованих масовою культурою уявлень про «вільні взаємини». Це тонкі, складні, виснувані з глибоких душевних переживань стосунки, де важать кожен погляд, слово чи дотик. Яринка боїться як не пізнати кохання, так і потривожити його. Це важлива складова її внутрішнього життя і, водночас, головний рушій сюжету, оскільки саме почуття стає для героїв випробуванням на здатність зрозуміти самих себе і визначитися з власними системами ціннісних координат.
Одним із ключових мотивів повісті є також дружба як природній спосіб розподілу світу на «своїх» і «чужих». У Яринки коло друзів поступово звужується, відсікаючи схожих до неї за статусом (діти інтелігентів, добре вчаться, «чистенькі»), але «інших» за ідеалами дівчат із «піонерського» оточення Ніночки та «рафінованого» патріота Андрія. Зрештою дівчинка формує навколо себе надійний і світлий «свій» світ, який активно прогресує.
Дорослі й діти в творі — не просто природні співучасники подій, а представники різних, але спільних у певному пориві поколінь. Так, усі родичі Яринки — національно свідомі віруючі люди, що не заважає їм «пам‘ятати своє місце» в «радянській» системі та реалізувати себе в цих межах. Героїня Зірки Мензатюк поступово перетворює будні на романтизовану героїку справжньої борні, опиняючись тим самим у сув‘язі поколінь — старша сестра, батьки, діди. Власне, весь її шлях — це пізнання справжнього суспільного обличчя найближчого оточення, з‘ясування та засвідчення монолітності усіх поколінь свого роду. Близькі Яринки не так бояться одне за одного, як люблять — рідних, природу, Україну. І саме ця перевага любові над страхом робить їх вільними та переможними.
108 років тому народився Роальд Дал
Батько Роальда Дала помер, коли йому було три роки.
Він зазначав жахливих знущань у школі.У віці семи років померла його сестра, а пізніше у такому ж віці - його дочка.Чотири з дев'яти пілотів, серед яких був Роальд загинули. (ІІ Світова Війна) Сам письменник зазнавав важких поранень.Роман довжиною в 11 років почався у автора з Фелісіті Енн Д'Абреу, яка познайомилася із своїм майбутнім чоловіком на зйомках реклами кави, на якій була присутня дружина Патриція Ніл. Потім вони одружилися і ще прожили разом 7 років. Спільних дітей у них не було.У 2012 році Дал був включений у список The New Elizabethans на честь діамантового ювілею королеви Єлизавети II. Комісія з семи вчених, журналістів та істориків назвала Дала серед групи людей у Великій Британії, чиї дії під час правління Єлизавети II мали значний вплив на життя.У 2018 році Королівський монетний двір відмовився випустити пам'ятну монету до 100-річчя від дня його народження Роальда Дала через його антисемітські погляди. Roald Dahl Story Company публічно вибачилася за антисемітські висловлювання автора.Посів перше місце у списку Forbes «Найбільш високооплачувані мертві знаменитості 2021 року» ($513 млн) (перегнав Майкла Джексона, Елвіса Преслі та інших) Спадкоємці Дала володіли 75% Roald Dahl Story Company і продали її.Стримінгова компанія Netflix тепер контролює всі творіння Дала і планує створити відеоігри на основі творів Дала, музеї, які дадуть відвідувачам можливість зануритися у світи письменника, живі театри, продукти для споживачів і багато іншого.
У світі продали понад 300 мільйонів копій творінь Роальда Дала, а деякі з них стали блокбастерами.
До 255-річниці Івана Котляревського!..
9 вересня виповнюється 255 років від дня народження Івана Котляревського, українського письменника, зачинателя нової української літератури. Цікаві факти з життя й творчості митця:
Котляревський отримав звання капітана та орден святої Анни за виявлену хоробрість у боях (зокрема, задунайський похід російської армії під час російсько-турецької війни) та виконання дипломатичних доручень. Уперше "Енеїда" була видана без відома автора 1798-го видавцем Максимом Парпурою. Іван Котляревський розлютився через це, тому присвятив видавцеві декілька рядків у наступній частині "Енеїди":"Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику:
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку.
Чужеє оддавав в печать;
Без сорома, без Бога бувши
І восьму заповідь забувши.
Чужим пустився промишлять".
Повністю поема вийшла 1842-го тільки після смерті письменника.
Примірник "Енеїди" − найвідомішого твору Івана Котляревського − зберігав в особистій бібліотеці Наполеона I Бонапарта. 1819-го Іван Котляревський написав для полтавського театру п'єсу "Наталка Полтавка" і водевіль "Москаль-чарівник", які стали основою започаткування нової української драматургії. А Микола Лисенко створив оперу "Наталка-Полтавка". Був членом масонської ложі "Любов до істини" де виконував роль "витія" (оратора). У Котляревського була таємна покровителька. Науковці припускають, що це була Варвара Рєпніна − дружина генерал-губернатора Миколи Рєпніна. Вона замовила Котляревському перекласти з французької роботу Дюкена для Полтавського інституту шляхетних дівчат. Три томи по 500 сторінок літератор перекладав 15 років. Іван Котляревський помер 10 листопада 1838 року. Прямих нащадків він не залишив. Незавдовго до смерті письменник відпустив на волю шістьох кріпаків. А дім у Полтаві на Івановій горі заповів своїй економці.
205 років від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша – одного з найвидатніших діячів української літератури, науки та культури ХІХ століття.
Пантелеймон Куліш
«Я молитись мушу.
За Україну, за народну душу.
Вона в мені і житиме вовік…»
Іван Франко називав його «Перворядною звіздою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури».
До цієї пам'ятної дати пропонуємо вам інтерактивний плакат, який познайомить з творчістю письменника. Багато цікавих і нових фактів з біографії додасть кращого розуміння цієї неординарної та багатогранної особистості.
>
Підписатися на:
Дописи (Atom)