Україно! Я з тобою, я це ти, без тебе мене немає…
Про патріотизм.
З моєї точки зору, патріотизм – це найголовніша якість людини в Україні з зими 2013-2014 років. Якби ми тоді прибрали б з головних посад у цій країні тих, кому Україна була непотрібна…
Ні, не плекаймо ілюзій. Війна була би все рівно, бо вона неминуча. Дуже легко у 1991 році ми здобули Незалежність. Тепер здобуваємо її кров’ю через війну. Але хід цієї війни без зрадників був би зовсім іншим.
Мало того, що вистачає людей, які дозволяють собі говорити «це не моя війна». Але є й нелюди, які відверто працюють на ворога. Малювати мітки за 600 гривень, за 1000 водити орду полями… Що у цих людей в головах, що в їх серцях?
Якщо у людини немає функції «патріотизм», то все інше немає жодного значення. Будь-чому людина може навчитися у будь-який час, якби вона цього захотіла. А от навчитися любити і захищати у будь-який спосіб свою країну …
Моя улюблена тема розмов зовсім не війна, а читання. І я не перестану говорити про те, що до читання, як і до Бога, людина приходить або з молоком матері, або сама. Переконана, так і з патріотизмом. Або ти точно знаєш завжди – це твоя Батьківщина. Або щось стається у твоєму житті таке, що ти іншими очима на це починаєш дивитися. Скажу чесно. До зими 2013-2014 років я навіть не думала, що я така бандерівка і націоналістка.
Сьогодні ситуація вкрай протилежна – всі вболівають за нашу країну, всі вірять в її Перемогу. І вона обов’язково буде!
Поезія формує душу…
Юрій Рибчинський.
П'ята ранку, було темно, було тихо, як в раю,
Ти прийшов на нашу землю, щоб знайти тут смерть свою.
А ти думав, сучий сину, чадо чорної пітьми,
Що тебе із хлібом-сіллю будем зустрічати ми?
Ні, тебе зустріне куля! Моя куля у бою,
Щоб роки тобі зозуля не кувала у гаю.
Ти прийшов, як злодій, підло і підступно,
І тому я уб'ю тебе, як світло убива завжди пітьму.
Я уб'ю тебе, мій враже, за Житомир, Київ, Львів,
І ніхто мені не скаже, що людину я убив!
Бо ти зовсім не людина, син двоглавого орла,
Недарма твою країну звуть "імперією зла".
Хай мою відчувши силу у бою крізь чорний дим,
Ти піднімеш прапор білий, щоб залишитись живим.
Та тебе, так званий "брате", я не братиму в полон.
Твоїм тілом, м'ясом клятим годуватиму ворон.
І твої мерзенні кості без скорботи і жалю
На церковному погості я голодним псам скормлю.
Ти покинув свою Рашу під покровом темноти
І прийшов на землю нашу, щоб у неї полягти.
Ти злочинець, а не воїн, злий пройдисвіт і палій,
Ти могили не достоїн у святій землі моїй.
Слава Україні!
