Восени 1893 року Леся Українка підготувала статтю для нового журналу Івана Франка “Житє і слово” – “Купала на Волині”. Письменниця зібрала кілька десятків купальських пісень, декотрі із нотами, та доповнила їх вступом про святкування на Купала, які сама спостерігала на рідній Волині.
Ось фрагмент з її опису: "На Волині ще у многих місцях затримався звичай справляти стародавнє свято Купала. В Ковельському повіті справляють Купала так: звечора хлопці крадуть де-небудь солом'яника старого, – власне, крадуть, бо просити не годиться. Солом’яника того звуть козубом.
Того козуба хлопці тягнуть по селі, біжучи якнайшвидше і співаючи, а назустріч їм виходять люди і роблять перейму, себто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т. ін. – все то знадоби для купальського вогнища. Все теє хлопці забирають і пакують у козуб. Таких перейм буває скілька, і хлопці ледве можуть забрати все паливо.
Козуба виносять на вигін за село. Там уже збирається цілий гурт людей, більше молодь, але є й молодші молодиці, часами і з старших дехто. Співають тільки дівчата, та часом відповідають їм на співи й хлопці. Починають з которої-небудь пісні, частіше “Ой молодая молодице”. Хлопці тим часом запалюють козуба, устромивши в нього високі тички, щоб вогонь горів вище".
