ЧОМУ Я ЛЮБЛЮ РІДНУ УКРАЇНСЬКУ МОВУ.
Це дивне, здавалось би запитання віддає певною абсурдністю - адже, мова яка для нас є рідною начебто за визначенням не може бути мовою яку ми не любимо. Здається що так.
Я люблю свою мову тому, що вона звучала навколо мене від мого народження: Світ промовляв до мене цією мовою, співав мені пісень, називав речі та пояснював дії навколо мене, навчав, давав настанови, хвалив, сварив, пояснював, дратував та заспокоював, загоював душевні рани, підносив до вершин духа, та спопеляв крила надії, плакав та сміявся і я почав відповідати йому українською, спочатку несміливо та невміло а з плином часу комунікація ця ставала більш виразною та структурованою.
Цією мовою моя старенька прабабця народжена в 19 столітті співала мені старі балади про людей, про кохання та війну, про чорного ворона що "над могилов кряче"...
Моєю мовою я отримав перші, найважливіші знання та грунт для подальшого поступу і накопичення знань.
Вона залишалась завжди зі мною, коли я був далеко від дому, серед чужинців, жадібно вслухаючись в простір в намаганні почути десь рідне слово, чи побачити якийсь текст з такими рідними буквами Ї та Є.
Я знав що вона у мене є і я завжди до неї повернуся.
Повернуся туди, де вона на Нашій землі ще не повсюдно вільно себе почуває, та туди де вона невимушено звучить на вулицях міст та сіл, відлунюється в гірських скельних масивах, перегукується теплими вечорами в зелених гаях з солов'ями та пугачами, стелиться, звідкись розчинена, в ранковому тумані, переливається перлами жвавої чоловічої дискусії в старій перукарні,
туди - де чутно її легкий природний шелест мирної неспішної бесіди а часом, і грім нестримної емоції.
Вона багата та невичерпна, що живиться діалектами та численними говірками, тримається за землю українську могутнім корінням, виробивши неймовірно потужну опірність щодо зовнішнього тиску що неодноразово підтверджувалося протягом її складного існування. 
Всі недоброзичливі , брутальні та не дуже спроби викорінити її були приречені на ганебну невдачу.
В моєму житті з часом, з'явилися і інші мови - вони збагатили уявлення про Світ, добавили знань та розуміння, розширили горизонти пізнання та стали грунтом для порівняльного аналізу.
Неможливо оцінити глибину та значення своєї рідної мови перебуваючи тільки всередині її не виходячи за зовнішній контур.
Це слід зробити щоб побачити себе та свою рідну мову ніби відсторонено, в багатовимірній площині цілісного сприйняття та самоусвідомлення.
Я вдячний Долі за ці надані мені можливості.
Моя мова не краща чи гірша за інші, вона виконує свою комунікативну, гносеологічну, естетичну та головне, ідентифікаційну функцію.
Багато народів втратили свою унікальну мову, а з ним і Право Голосу. Вони більше ніколи нікому не зможуть сказати що вони хочуть насправді. Тепер вони співають чужих пісень і виконують глибинно не свої бажання. Вони перестали бути самими собою.
Будь-яка мова є безцінним скарбом в поліфонії Світу і втрата навіть найменшої нотки, безперечно є втратою для всіх нас: панно мовної мозаїки втрачає ще один унікальний незамінний елемент.
Якщо хочете - втрата Дарунка Бога.
Від нас українців, залежить чи будемо ми залишатись яскравим, самобутнім та дорогоцінним камінчиком на нестабільній мозаїчній картині бурхливого та мінливого світу та чи буде в цьому багатоголоссі чутно виразні звуки нашої української мови.
Українська мова, це те що в сукупності та серед безлічі чинників ідентифікує мене як українця.
Це мова мого серця.
Віктор Яцків
/Написано в Перечині листопад 2023 р./
Портрет І.П. Котляревського одного з основоположників сучасної української мови.
Художник А. Базилевич
