29 січня ‒ день, який назавжди закарбувався в історії України. Це не просто дата в підручнику, а жива розповідь про вибір, гідність і відвагу, що перемагає страх. Саме цього дня, у 1918 році, юні захисники держави ‒ студенти та гімназисти ‒ стали на захист української незалежності біля станції Крути. Вони були майже дітьми, які замість підручників взяли до рук зброю, зупинили ворога, подарували молодій державі найцінніше ‒ час. Герої Крут довели: любов до Батьківщини сильніша за страх, і свобода має ціну. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять тих, хто першим показав приклад незламності духу, який і нині живе в українцях.

 Порада бібліотекаря: відвідати бібліотеку і почитати книгу «Героїка трагедії КРУТ»

​На засніженому полі, де вітер гуде,

Триста юних героїв у вічність іде.

Проти навали, за волю і край,

Сміливо тримали вони небокрай.

​Крути - наш біль, наша слава й відвага,

В серцях закарбувалась вірності присяга.

​Лишилися в полі червоні сліди,

Щоб ми пам’ятали крізь довгі роки:

Свобода кується в нерівнім бою,

Де кожен віддав за нас душу свою.

​Крути - не смерть, а безсмертя почин,

Приклад для доньок і вірних синів.

Крути — біль і пам’ять навіки,

Мужні, сильні воїни.

Йшли у бій, тримали оборону,

До останнього подиху, до скону.

День героїв Крут в історії держави,

День самопожертви не заради слави.

Шана й низький уклін вам до землі,

Ваш подвиг житиме, не зникне в імлі.

Герої КРУТ

Презентація "Бій під Крутами"

 

З нагоди Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, який відзначається щороку 27 січня, рекомендуємо переглянути презентацію "Голокост - уроки пам'яті"

 Голокост

27 СІЧНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОКОСТУ

 Щороку 27 січня світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. У цей день світ зупиняється у хвилині мовчання, вшановуючи пам’ять мільйонів жертв нацистського режиму.

Україна на державному рівні приєдналася до цього вшанування у 2012 році, підкреслюючи свою відданість загальнолюдським цінностям та збереженню історичної правди.

Основою для цієї дати стала Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 60/7, прийнята 1 листопада 2005

Документ наголошує, що Голокост, який призвів до знищення третини єврейського народу та незліченної кількості представників інших національностей, має слугувати вічною пересторогою про небезпеку ненависті, фанатизму расизму та упереджень.

Саме 27 січня 1945 року війська Першого Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого нацистського табору смерті — Освенцим (Аушвіц-Біркенау), де було знищено понад 1,1 мільйона людей. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.

Український історик Ярослав Грицак зазначає , що Голокост був катастрофою світового масштабу. Він наголошує на тому, що рішення про остаточне розв'язання єврейського питання могло бути безпосередньо спровоковане окупацією українських земель. Величезна кількість єврейського населення (близько 2,7 млн осіб) розглядалася нацистами як перешкода для реалізації їхніх колонізаційних планів.

Нацистська влада сприймала мільйони людей на родючих землях України як економічний тягар, як «зайвих ротів». Це підштовхнуло режим до переходу від депортацій до систематичного фізичного винищення евреїв, яке почалося майже зразу після погромної хвилі перших тижнів війни, у серпні 1941 року, і тривало чи не до останнього дня німецької окупації.

На відміну від західноєвропейських євреїв, які гинули в таборах смерті, східноєвропейських розстрілювали — це був «Голокост від куль» (Holocaust by Bullets).

Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відрізнявся від подібних заходів у Західної Європі.

У Західній та Центральній Європі нацисти використовували складну логістику — євреїв роками утримували в гетто, а потім везли поїздами до таборів смерті (як-от Освенцим (Аушвіц-Біркенау) чи Треблінка).

На українських землях ж більшість євреїв було вбито протягом перших місяців або року після початку окупації безпосередньо поблизу місць їхнього проживання. Масові розстріли евреїв часто відбувалися серед білого дня, на очах у місцевого населення. Їх розстрілювали поруч із їхніми домівками — у ярах, лісах та протитанкових ровах, у протитанкових ямах, які викопали ще за радянської влади військовополонені, місцеве населення чи самі жертви. Нацисти використовували природний ландшафт, щоб пришвидшити процес «остаточного вирішення єврейського питання».

Перші масштабні «акції зачисток» айнзацгрупи розпочали саме на території окупованої Галичини. Протягом лише одного тижня літа 1941 року внаслідок ініційованих нацистами погромів у Львові загинуло близько 6 000 євреїв.

Наприкінці червня – липня 1941 року відразу після вступу німецьких військ у Львів розпочався масштабний погром. Тисячі євреїв були змушені ексгумувати тіла жертв НКВС у в'язницях «Бригідки», на вул. Лонцького та Замарстинівській, де їх піддавали знущанням та вбивали. Наприкінці липня 1941 року відбулися так звані «Дні Петлюри», під час яких було знищено ще понад 1 000 осіб.

Реалізація плану «остаточного вирішення» призвела до повної ліквідації єврейських громад у гетто та таборах Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та інших міст.

На початку липня 1941 року у Золочіві було вбито сотні людей, часто за активної участі окупаційних підрозділів СС «Вікінг»

Спочатку айнзацгрупи розстрілювали переважно чоловіків-євреїв, яких вважали «активом» або загрозою безпеці. Проте вже наприкінці липня — на початку серпня 1941 року тактика змінилася на тотальне знищення, включаючи жінок та дітей

Загалом у Галичині було знищено близько 610 000 осіб єврейського походження. Ці події стали однією з найчорніших сторінок історії регіону, де вбивства відбувалися з особливою жорстокістю та публічністю.

На відміну від решти України, де масові вбивства почалися у 1941 році, євреї Закарпаття (тодішня територія Угорського Королівства (Угорщини)) відносно тривалий час залишалися у безпеці від фізичного знищення. Проте ситуація різко змінилася після прямої німецької окупації Угорського Королівства (Угорщини) в березні 1944 року. Протягом квітня-травня 1944 року євреїв Закарпаття (близько 100-115 тисяч осіб) зігнали до гетто у найбільших містах: Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Хусті, Виноградові та Тячеві

Депортації розпочалися в середині травня 1944 року. Протягом лічених тижнів майже все єврейське населення краю було вивезене залізницею до концтабору Освенцима (Аушвіц-Біркенау). Одразу після прибуття 80–90% людей (старі, жінки, діти) відправляли безпосередньо до газових камер. Саме депортація євреїв із Закарпаття зафіксована на унікальних фотографіях так званого «Альбому Аушвіца», який сьогодні є одним із головних візуальних доказів роботи нацистського «конвеєра смерті»

Окупація Наддніпрянської України супроводжувалася негайним терором. Умань була окупована 1 серпня 1941 року, проте перші масові вбивства євреїв айнзацкомандами 5 айнзацгрупи в цьому регіоні почалися ще в липні, під час просування лінії фронту.

Розстріл 1400 уманських євреїв у 20-х числах липня 1941 року став першою масштабною акцією в місті. Цей підрозділ айнзацкомандів належав до айнзацгрупи C, яка діяла в тилу групи армій «Південь». Їхнім завданням було «очищення» території від євреїв, комуністів та інших осіб, яких нацисти вважали ворогами. Основним місцем масових розстрілів в Умані пізніше став Сухий Яр, де у вересні 1941 року було вбито понад 10 000 євреї

Презентація до Дня обіймів!..