10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі в 47-річному віці, наступного дня після свого дня народження, помер Тарас Шевченко.

Поет давно скаржився на болі в грудях, які останнім часом навіть не давали йому говорити. Останню ніч провів він сидячи на ліжку, упершися в нього руками. Він то запалював, то гасив свічку, але до людей, що були внизу, не озивався. О п'ятій годині випив склянку чаю і побажав зійти вниз. Зійшов Тарас Григорович у майстерню, охнув, упав, і о пів на шосту поета не стало. Шевченка спочатку поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі, але в травні 1861 року перепоховали в Україні на Чернечій горі.

За 10 днів до смерті поет написав свій останній вірш.

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать,

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога,

Почимчикуєм спочивать.

Втомилися і підтоптались,

І розуму таки набрались,

То й буде з нас! Ходімо спать,

Ходімо в хату спочивать...

Весела хата, щоб ти знала!..

Ой не йдімо, не ходімо,

Рано, друже, рано —

Походимо, посидимо —

На сей світ поглянем...

Поглянемо, моя доле...

Бач, який широкий,

Та високий, та веселий,

Ясний та глибокий...

Походимо ж, моя зоре...

Зійдемо на гору,

Спочинемо, а тим часом

Твої сестри-зорі

Безвічнії попід небом

Попливуть, засяють.

Підождемо ж, моя сестро,

Дружино святая!

Та нескверними устами

Помолимось Богу,

Та й рушимо тихесенько

В далеку дорогу —

Над Летою бездонною

Та каламутною.

Благослови мене, друже,

Славою святою.

А поки те, та се, та оне...

Ходімо просто-навпростець

До Ескулапа на ралець —

Чи не одурить він Харона

І Парку-пряху?.. І тойді,

Поки б химерив мудрий дід,

Творили б, лежа, епопею,

Парили б скрізь понад землею,

Та все б гекзаметри плели,

Та на горище б однесли

Мишам на снідання. А потім

Співали б прозу, та по нотах,

А не як-небудь... Друже мій,

О мій сопутниче святий!

Поки огонь не захолонув,

Ходімо лучче до Харона —

Через Лету бездонную

Та каламутную

Перепливем, перенесем

І славу святую —

Молодую безвічную.

Або цур їй, друже,

І без неї обійдуся —

Та як буду здужать,

То над самим Флегетоном

Або над Стіксом, у раю,

Неначе над Дніпром широким,

В гаю — предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насажу,

Прилинеш ти у холодочок,

Тебе, мов кралю, посажу.

Дніпро, Україну згадаєм,

Веселі селища в гаях,

Могили-гори на степах —

І веселенько заспіваєм...

Тарасу_Шевченку_212_років

 Ми сьогодні вшановуємо людину, яка жила майже двісті років тому. Але дивна річ — її слова досі звучать так, ніби вони сказані сьогодні.

Тарас Шевченко не мав інтернету. Не мав мільйонів підписників. Не мав свободи. АЛЕ ВІН МАВ СМІЛИВІСТЬ СКАЗАТИ ПРАВДУ. Й іноді одне чесне слово важить більше, ніж тисячі гучних промов.

Шевченко не просто писав вірші. Він залишив нам питання. Чи будемо ми байдужими? Чи будемо мовчати, коли бачимо несправедливість? Чи будемо пам’ятати, хто ми і якою мовою говоримо?

Його покоління зробило свій вибір. Тепер ми робимо свій.

І, можливо, найважливіше для нас - це не тільки знання про Шевченка. А розуміння, що історія завжди починається з вибору однієї людини. Можливо, саме з такого вибору, який колись зробите ви.

Наш Кобзар завжди сучасний. Він був з нами на Майдані під час Революції Гідності. Він з нами зараз під час війни. Його цитують. Він актуальний і сьогодні. Пророк. Неможливо уявити, якою була б Україна без Шевченка.

"Він не буде абияким чоловіком", - сказав про сина Тараса Григорій Шевченко. "Він знав про свого сина щось таке, чого не знали інші. Він був єдиним, хто відчував, що доля в Тараса буде особливою.", - Володимир Панченко (з книги "Він не буде абияким чоловіком").

"Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі в іржу, ані його любові до людей – в ненависть і погорду, а віри в Бога - у зневіру і песимізм… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.", - Іван Франко про Тараса Шевченка.

А ще - Тарас Шевченко - багатогранний геній. Дуже великою є і його образотворча спадщина: відомо понад 1000 портретів, пейзажів, офортів.

Сьогодні день народження Тараса Шевченка – поета, чия сила слова пережила століття і стала частиною душі українського народу. Його рядки народжувалися з глибини пережитого болю, з любові до рідної землі та з непохитної віри у гідність людини. У його поезії звучить правда, яка не старіє, і надія, що здатна підтримувати навіть у найтемніші часи.

Для кожного, хто любить книги, Шевченко – це більше, ніж класик. Це голос, що пробуджує думку, змушує відчувати глибше і дивитися на світ уважніше. Його твори відкривають перед читачем не лише історію, а й внутрішню силу слова, яке здатне торкнутися серця.

Сьогодні – гарна нагода знову розгорнути «Кобзар». Прочитати хоча б кілька рядків і відчути, як крізь них говорить людина, яка понад усе любила свій народ і свою землю. Бо справжня література не зникає з часом – вона продовжує жити у кожному, хто бере до рук книгу

Шевченківські дні...

 

Презентація " Шевченко і сучасність"