Бібліотечні цікавинки

Цікавинки про читання
А чи знаєте Ви, що:
1. Під час читання очі дивляться в різні боки.
2. При читанні майже 50% часу очі людини дивляться на різні літери. При цьому лінії погляду можуть як розходитися в різні боки, так і перехрещуватися.
3. 95% людей читають дуже повільно – 180-220 слів у хвилину (1 сторінку за 1,5-2 хвилини).
4. При швидкому читанні стомлюваність очей менша, ніж при повільному.
5. Рівень розуміння при традиційному читанні становить 60%, при швидкому – 80%.
6. Протягом години очі  57 хвилин зафіксовані на тексті, тобто перебувають у відносному спокої.
7. При читанні очі, дивлячись на різні літери, передають різне зображення, а мозок все одно об’єднує їх в одну картинку.
8. Очі людини з середніми навичками читання роблять на одному книжковому рядку 12-16 зупинок, а читаючого швидко – 4-2 зупинки.
9. Традиційно у людини обсяг одномоментної фіксації становить 10 друкованих знаків (тобто 1,5-2 слова одного рядка). У того, що читає швидко – 200-500 знаків (це 33-83 слова кількох рядків).
10. При повільному читанні відбувається 0,5-0,7 невиправданих повернень до прочитаного на один рядок.
11. У школярів відбувається 20 регресивних рухів на один рядок, у студентів – 15.
12. При традиційному читанні втрачається 1/6 частина витраченого часу на регресивні очні рухи.
13. Наполеон читав зі швидкістю дві тисячі слів за хвилину.
14. Бальзак прочитував роман у двісті сторінок за півгодини.
15. М. Горький читав зі швидкістю чотири тисячі слів за хвилину.
16. Н. А. Рубакін прочитав 250 000 книг.
17. Хтось Е. Гаон дослівно пам’ятав 2500 прочитаних ним книг.
18. Т. Едісон читав відразу 2-3 рядки, запам’ятовуючи текст мало не сторінками завдяки максимальному зосередженню.



Спробуй!



Читай!!!


Мій герой - це ти!

МОЗ ТА ВООЗ ПРЕЗЕНТУЮТЬ УКРАЇНСЬКУ РЕДАКЦІЮ ДИТЯЧОЇ КНИЖКИ ПРО БОРОТЬБУ З COVID-19


Книжка «Мій герой – це ти» – казка, яку створили понад 1 700 дітей, батьків, опікунів, психологів та педагогів зі 104 країн світу. Вони поділилися своїми історіями та досвідом боротьби з пандемією COVID-19. 
Головні герої твору допомагають дитині зрозуміти емоції та почуття, які можуть виникати через пандемію COVID-19. 
Казку дитині чи невеликій групі дітей мають прочитати батьки, опікуни, психологи або педагоги. Дітям не рекомендовано читати книжку самостійно без підтримки дорослих. Книжку буде надруковано і передано дитячим онкологічним лікарням і дитячим будинкам в Україні наприкінці квітня.
Книжку «Мій герой – це ти» створила Референтна група Міжвідомчого постійного комітету з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в умовах надзвичайних ситуацій за участі ВООЗ, ЮНІСЕФ, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Бюро ВООЗ в Україні підготувало українську редакцію книжки для дітей усього світу, які зазнали впливу пандемії COVID-19.
Довідково.
Електронна версія доступна за посиланням.

Читай!!!



                      Віртуальна виставка однієї книги Маркуса Зузака "Крадійка книжок".
Це книжка гіркого відчаю, неможливості змінити все довкола. Книжка боротьби та втрат. Книга про силу слів. Книга розповідає про Голокост часів Другої Світової війни, вплив тоталітарного режиму Гітлера на людей. Книга змушує читача на собі пережити емоції людей, які загнані в глухий кут, які не мають виходу, відчувають тваринний жах і бажання вижити.
"Крадійка книжок " це погляд на гітлерівську Німеччину очима заляканих, напівголодних і зневірених людей. Вона про людей, які змушені виживати під час воєн, голоду, розрухи.

Маркус Зузак (23 червня 1975, Сідней) - популярний австралійський письменник.
Маркус — молодший з чотирьох дітей австрійських емігрантів; батько працював маляром. В одному з інтерв'ю Зузак розповів, що у дитинстві чув багато історій про нацистську Німеччину, бомбардування Мюнхена і євреїв, які проходили через маленьке німецьке містечко, де тоді жила його мати. Всі ці історії надихнули Маркуса на написання роману «Крадійка книжок».
Автор розповідає історію Лізель Мемінгер, дівчини, яка змушена почати жити з прийомними батьками, де новий тато навчив її читати, де книги стали не просто листками із текстом, а словами, які закарбовуються в пам’яті. Кожна книга – це певний період життя головної героїні і відіграє велику роль для неї. Так само Маркус Зузак зачепив багато важливих речей – геноцид євреїв та переховуванням їх німецькими сім’ями; людей, які не піддаються системі, пропаганді й завжди залишаються спокійними, відвертими із самими собою; війну – скільки життів вона забирає, чому вона така жорстока; книги та слова – чому вони такі важливі у нав’язуванні своїх думок, ідей, пропагандистських речей великим масам населення. Але з іншого боку є люди, які своїми словами показують істинну правду, витягують монстра із середини, лідерів, які говорять ті слова, які хочуть почути люди й вірити, що дійсно все так просто, бездумно ідучи за ними.
Все життя Лізель пронизане подіями Другої світової війни. У сюжеті роману відбивається все: ідея нацистів, гоніння євреїв, поділ німецького народу на дві половини — тих, хто вступив до НСДАП і тих, хто проти ідеології Гітлера. Губерманни показані як звичайна німецька родина, що не розділяє нацистські погляди, але водночас боїться сказати що-небудь проти, тому що наслідки можуть бути незворотними. Лізель — жертва свого часу. Дівчинка, яка ненавидить Гітлера, який занапастив всю її сім'ю (рідну, а згодом і названу), не може зробити зовсім нічого. Вона на власні очі бачить все приниження, які припадають зазнавати людям, що не належить до арійської раси, і все це тяжким каменем лягає їй в душу.
Роман «Крадійка книжок» за своє існування був перекладений понад 30 мовами світу, одержав декілька літературних нагород та премій, був з успіхом екранізований, номінований на «Оскар». 
Фільм «Книжкова злодійка» (англ. The Book Thief) — воєнна кінострічка, знята режисером Брайаном Персивалем за мотивами роману Маркуса Зузака «Крадійка книжок». Фільм знятий кінокомпанією 20th Century Fox, прем'єра відбулася восени 2013 року. Головні ролі виконують Софі Неліс, Джеффрі Раш і Емілі Вотсон.

День Матері!






Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.

Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
і мала мрію гарну і чудну.

У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, -
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.

Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі -
щоб тільки небо, небо і зірки.

Уранці глянеш - хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.

Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала: - Перестань, бо вижену.
У тебе, - каже, - небо, як сіряк.

Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.

У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце пломінке.
Вона сказала: - Ні, ви не зумієте.
Злізайте, - каже. - Небо не таке.

Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так - то не знайшлося маляра.
Все якось так - то горе, то біда.

І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, -
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки...

Ліна Костенко

Пам'ятаємо!

                                    

ТІЛЬКИ ПАМ’ЯТЬ ЖИВА

8 та 9 травня відзначаються Дні пам'яті та примирення, 
присвячені пам'яті жертв Другої світової війни в Європі, проголошені  Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН. 
Символ відзначення Дня пам’яті та примирення – квітка червоного маку.
В ці дні вшановується пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслюється солідарність та бойове братерство усіх Об’єднаних Націй - як держав, так і бездержавних тоді народів. Разом з тим, переноситься акцент з історії воєнних дій на історії конкретних людей, а відтак пропонується відмовитися від святкування на користь вшанування пам’яті.


І живуть у пам’яті народу

Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.

(В. Симоненко)

Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро – водою і вогнем.

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім’ї тулились кілька діб.

О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!

Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря! –
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, –

той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам’ятаю.
Снаряд упав – осипалась стіна.

(Ліна Костенко)


Пам'ятаємо!


26 квітня — День Чорнобильської трагедії. 
Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф

34 роки тому — 26 квітня 1986 року вогонь Чорнобиля опалив землю і душі мільйонів громадян.
Аварія на ЧАЕС — найбільша техногенна катастрофа за всю історію ядерної енергетики у світі, яка змінила радіаційну обстановку, екологію, долі людей не тільки на європейському континенті, а й у всьому світі. 

У 1993 році Міжнародне агентство з атомної енергії серед причин аварії на Чорнобильській атомній електростанції вказало на те, що реактор був неправильно спроектований і небезпечний в експлуатації, персонал не був проінформований про небезпеки, допустив ряд помилок і ненавмисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеку реактора.
Після найбільшої в світі ядерної катастрофи електростанція продовжувала працювати через гостру нестачу електроенергії в Україні. Остаточна зупинка електростанції сталася тільки у 2000 році.

Чорнобиль — це не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших земляків. Завдяки самопожертві ліквідаторів аварія стала символом жертовності в ім’я Батьківщини, в ім’я мільйонів людей та прийдешніх поколінь. Ризикуючи своїм життям та здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від згубного впливу й подальшого розповсюдження радіації.

Минуло 34 роки від того дня, коли Україну спіткала страшна трагедія — техногенно-екологічна катастрофа, спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, яка нанесла непоправної шкоди довкіллю та здоров’ю людей. Якби не подвиг простих людей, які ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, то важко навіть спрогнозувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу. Низький уклін всім хто боровся зі страшною бідою.